Додаток до Рекомендації CM/Rec(2023)3
РЕКОМЕНДАЦІЇ РАДИ ЄВРОПИ / EBLIDA ЩОДО БІБЛІОТЕЧНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ТА ПОЛІТИКИ В ЄВРОПІ
Держави-члени повинні переконатися, що бібліотеки можуть виконувати функції, зазначені в Рекомендації CM/Rec(2023)3 і наступних вказівках.
I. Свобода слова, вільний доступ до інформації та демократична участь
- Відкритий доступ до інформації та розвиток демократичного суспільств
i. Бібліотеки створюють на благо спільнот користувачів, щоб надавати людям відкритий доступ до інформації та ідей. Будучи незалежним місцем зустрічі та майданчиком для публічних дискусій і дебатів, вони сприяють розвитку демократичного суспільства й свободі вираження поглядів і думок.
ii. Доступ до бібліотек має бути безкоштовним для всіх громадян незалежно від раси, національності, релігії, культури, політики, віку, фізичних або освітніх вад, статі чи сексуальної орієнтації.
iii. Надбані бібліотеками колекції, незалежно від їх форми чи формату, від того, індивідуальні вони чи є частиною інших, повинні становити комплексне ядро основних інформаційних матеріалів, інструментів і послуг, що фінансуються з державних фондів і надаються безкоштовно громадськості та всім членам користувацької спільноти, незалежно від їх платоспроможності. Доступ до цих базових інформаційних матеріалів і бібліотечних послуг є фундаментальним правом, якщо прийняте законодавство спеціально не обмежує його, відповідно до основних конвенцій, декларацій і хартій, що захищають права людини та основні свободи.
iv. Бібліотечні пункти обслуговування мають забезпечувати найкращий рівень і якість інтелектуального та фізичного доступу до своїх матеріалів і ресурсів, боротися з перекручуванням інформації чи дезінформацією та задовольняти потреби людей з обмеженими можливостями.
v. Бібліотеки повинні надавати доступ до матеріалів, які не належать до їх колекцій, використовуючи національні та міжнародні служби міжбібліотечного абонемента та доставляння документів.
vi. Бібліотеки створено як інклюзивні установи; отже, вони мають бути «безпечними місцями» для всіх видів меншин, для яких мають бути розроблені спеціальні програми для боротьби, де це необхідно, з будь-якою практикою, спрямованою на дискримінацію за ознаками статі, гендерної ідентичності чи гендерного самовираження.
2. Принципи формування колекцій
i. Бібліотечні колекції повинні формуватися на основі незалежного професійного судження бібліотекарів без політичного, релігійного, комерційного чи іншого впливу. Якщо це доцільно, то слід проводити консультації з представницькими органами користувачів, громадськими групами чи іншими освітніми, культурними та інформаційними установами.
іі. Бібліотеки повинні отримувати закуповувати матеріали і надавати доступ до ресурсів на основі їх якості та відповідності потребам спільноти користувачів, беручи до уваги різноманітність спільноти, яку вони обслуговують, з погляду змісту, мови та формату наданих матеріалів.
iii. Необхідно постійно переглядати та оновлювати політику розвитку колекцій, включно з тією, яка стосується цифрових колекцій, щоб відобразити мінливі потреби та можливості, а також слід установити критерії для вилучення документів, що перебувають у поганому стані, або застарілих. Розвиток колекцій повинен бути прозорим процесом, а політика, на якій він базується,– публічною.
iv. Групи меншин мають бути забезпечені матеріалами їх рідною мовою та такими, що стосуються їхньої культури. Крім того, відповідно до Хартії Європейського Союзу про основні права, бібліотечні колеiкції повинні представляти культури меншин та знайомити з ними широкий загал, де це необхідно.
v. Бібліотеки мають бути частиною місцевих, регіональних або національних систем, члени яких співпрацюють у питаннях придбання та використання колекцій, і встановлювати тісні робочі відносини з іншими культурними, освітніми та інформаційними установами.
3. Принципи доступу до цифрового контенту
i. Бібліотеки повинні:
- намагатися отримати електронний доступ для користувачів до інформаційних ресурсів відповідно до принципів, викладених у розділі 1;
- забезпечувати публічні точки доступу належним рівнем підтримки та керівництва, що уможливить незалежне використання цифрового контенту та інформації;
- спрямовано не дозволяти доступ до інтернет-матеріалів, які є незаконними в межах юрисдикції, там, де до них здійснюється доступ, і висвітлювати, наскільки це можливо, елементи перекручування інформації та дезінформації, маючи на увазі, що користувачі самі визначають, до якої інформації вони хочуть отримати доступ;
- сформулювати політику щодо використання інтернету, яка виражає цілі та методи, що використовуються для надання публічного доступу до цифрового контенту та інформації, і забезпечити повну прозорість стосовно походження інформації та способів її виробництва, просування, поширення і цільового призначення;
- поважати права користувачів, у тому числі їх право на конфіденційність і приватність, відповідно до законодавчих актів щодо захисту персональних даних;
- постійно переглядати політику щодо публічних точок доступу та їх застосування на практиці, консультуючись із представницькими органами користувачів та організаціями громадянського суспільства;
- зберігати, захищати, збільшувати та розвивати історичні колекції, якщо це входить до їх повноважень, і активно популяризувати такі колекції серед широкого загалу.
4. Сприяння демократичній участі
i. Бібліотеки повинні:
- бути необхідною силою для підтримки і розвитку демократії, залучаючи громади та пропонуючи платформи для дискусій;
- заохочувати розмаїття джерел інформації та думок, щоби громадяни могли приймати обґрунтовані рішення на основі критичного мислення;
- брати активну участь в організації публічних дебатів на користь суспільства загалом;
- сприяти встановленню довіри шляхом розширення доступу до надійної інформації, наприклад, за допомогою використання систем рейтингу вебсайтів та їх оцінювання, а не фільтрації інформації, тим самим покращуючи відстежуваність інформації та автентифікацію впливових постачальників інформації;
- розробляти інклюзивні рішення, які передбачають підвищення обізнаності, медіаграмотності, широке залучення зацікавлених сторін та співпрацю з органами державної влади.
II. Бібліотеки в межах Порядку денного Організації Обʼєднаних Націй у сфері сталого розвитку до 2030 року
5. Управління бібліотекою
i. Національні, регіональні та місцеві органи влади в державах-членах повинні застосовувати необхідні організаційні, економічні та моніторингові механізми для забезпечення бібліотечної діяльності і надання послуг. Бібліотеки мають бути залучені до національної культурної та освітньої політики, спрямованої на досягнення Цілей сталого розвитку, як це передбачено ООН та її еквівалентними програмами в європейському контексті. Національні, регіональні та місцеві органи влади держав-членів повинні:
- забезпечити необхідний правовий статус та професійні платформи для всіх типів бібліотек у межах національної політики, орієнтованої на досягнення Цілей сталого розвитку;
- створити конкретні організаційні структури для всіх рівнів бібліотечного сектору – публічних, академічних, національних, шкільних або спеціалізованих бібліотек –з чітким поясненням їхньої ролі, обов’язків та відповідальності, а також обов’язкової присутності професійних бібліотекарів в управлінні на всіх відповідних організаційних рівнях;
- заохочувати бібліотеки дотримуватися міжнародних стандартів і рекомендацій;
- забезпечити прозорі адміністративні межі, що прояснюють відносини між бібліотеками та іншими державними і недержавними установами щодо надання матеріалів, які становлять інтерес для користувачів бібліотек, зокрема електронних книг та інших носіїв інформації культурно-освітнього та розважального характеру;
- прагнути розвивати необхідну інфраструктуру для сприяння співпраці між бібліотеками, визнаючи їхні конкретні місії та завдання в ширшому контексті Цілей сталого розвитку;
- враховувати, що надання культурних бібліотечних благ та послуг зменшує інформаційний розрив і часто має вирішальне значення для людей, які перебувають у несприятливому становищі внаслідок бідності, ізоляції чи соціальної ексклюзії.
6. Бібліотечне обслуговування та показники ефективності
i. Технічні стандарти та стандарти, що стосуються телекомунікацій, цифрових мереж і відповідного обладнання, слід застосовувати, наскільки це можливо, для сприяння національному та міжнародному обміну інформацією.
ii. Бібліотечні служби повинні намагатися пропонувати керівні принципи для вимірювання показників якості, що стосуються різних типів бібліотек та їхніх місій відповідно до досягнення Цілей сталого розвитку.
iii. Бібліотечні послуги для окремих груп користувачів повинні бути пріоритетними в нормативних актах і надаватися частково через послуги, регульовані загальним бібліотечним законодавством, частково – через спеціалізовані бібліотеки та частково – через централізовані служби.
iv. Слід проводити регулярні дослідження та оцінювання, щоб визначити, як бібліотеки виконують свої освітні та культурні місії, а також відповідають Цілям сталого розвитку.
v. Бібліотечні органи управління на національному рівні повинні розглядати розвиток бібліотечних послуг у межах національної та міжнародної інформаційної політики.
7. Фінансування бібліотек
i. Баланс між очікуваним рівнем обслуговування та наданням відповідних ресурсів має бути досягнутий незалежно від типу бібліотеки та рівня влади, яка нею керує.
ii. Фінансування бібліотек переважно має бути відповідальністю органів державної влади. Бібліотечні послуги, частково фінансовані з інших джерел, не повинні заважати професійній доброчесності бібліотекарів або відбору бібліотечних матеріалів і не повинні підривати фундаментальні принципи вільного доступу та безоплатності деяких основних послуг.
iii. Бібліотечні органи і бібліотеки мають розвивати організаційні структури та механізми нагляду і контролю, які забезпечать оптимальне використання державних коштів, витрачених на бібліотечні послуги, шляхом розробки інструментів належного вимірювання продуктивності та контролю якості для різних типів бібліотек, а також передбачити інструменти, що вимірюватимуть соціальну відповідальність бібліотек.
iv. Органи державної влади повинні відповідати за те, щоб фінансування бібліотек враховувало вплив нових технологій.
v. Бібліотеки є будівничими громад та провайдерами неформальної освіти, тому мають бути створені механізми для забезпечення координації з планами та стратегіями розвитку національних і місцевих громад, кожна з яких має свої обов’язки та функції.
8. Освіта та навчання
i. Бібліотечна освіта повинна бути відображена в національному законодавстві про бібліотеки та бібліотечну політику як обов’язкова умова надання бібліотечних послуг професійними бібліотекарями та іншим персоналом.
ii. Необхідно передбачити достатні ресурси для забезпечення належного навчання персоналу та користувачів, щоб вони були спроможні застосовувати в бібліотеках новітні інструменти та послуги.
iii. Керівництво бібліотек повинно заохочувати обмін бібліотечним персоналом шляхом розвитку європейських програм обміну.
III. Глобальні та локальні загрози та діяльність бібліотек
9. Бібліотеки як важливі служби під час надзвичайних ситуацій
i. Як і всі заклади культури та освіти, бібліотеки є вразливими організаціями, і їм важко реагувати на глобальні та локальні загрози. Криза Covid-19, як і інші можливі майбутні кризи, вимагає, щоб бібліотеки були стресостійкими установами. Потрібні плани на випадок надзвичайних ситуацій для того, щоб вони могли продовжувати свою роботу в небезпечний час або за несприятливих умов. Таким чином, національні, регіональні та місцеві органи влади держав-членів у співпраці з керівниками бібліотек повинні:
- визнавати важливість бібліотечних послуг та їхню значимість для стабільності життя громад, які вони обслуговують;
- створити відповідні плани управління, які б містили аналіз можливих ризиків, як людського, так і природного походження, та передбачали впровадження постійних заходів, спрямованих на запобігання, зменшення та уникнення ризиків, з особливим акцентом на навчанні персоналу;
- підготувати точні плани на випадок надзвичайних ситуацій, щоб мати можливість продовжувати роботу бібліотеки за несприятливих умов;
- оцінити важливість бібліотечних послуг для громад, які постраждали від загроз локального та/або глобального характеру, щоб забезпечити швидку та ефективну відповідь на ці загрози та можливе їх уникнення;
- здійснювати аналіз документообігу визначати альтернативні шляхи взаємодії бібліотек з громадами, які вони обслуговують;
- надавати правильну і точну інформацію про глобальні / локальні загрози та поширювати цю інформацію серед населення;
- популяризувати концепцію бібліотеки як «безпечного місця», де є доступ до надійної інформації та адекватних каналів зв’язку;
- планувати альтернативні способи надання бібліотечних послуг, орієнтовані на новітні технології, дистанційне доставляння та нові моделі розповсюдження;
- періодично переглядати бюджети та знаходити альтернативні джерела доходу з метою підвищення готовності бібліотек до протистояння кризовим ситуаціям і зменшення ризиків;
- налагодити співпрацю з мережами, які зазвичай функціонують під час катастроф і кризових ситуацій, з установами, відповідальними за рятування та цивільний захист, а також з установами, відповідальними за збереження культурної спадщини, та міжнародними організаціями (наприклад, Blue Shield International), щоб ресурси і діяльність бібліотек можна було швидко адаптувати до несприятливих умов.
IV. Цифрова трансформація і сприяння стійкій, надійній та інклюзивній бібліотечній екосистемі
10. Бібліотеки як активні учасники книжкових та інформаційних ланцюгів
i. На передньому краї цифрової трансформації бібліотеки відіграють ключову роль у книжкових та інформаційних ланцюгах, як цифрових, так і друкованих. Запровадження наскрізних технологій та реалізація трансформаційних можливостей із використанням штучного інтелекту (ШІ) й алгоритмічних систем можуть створити потенціал для посилення цієї ролі. У співпраці з керівниками бібліотек національні, регіональні та місцеві органи влади держав-членів повинні:
- підготувати бібліотечні плани, які дадуть змогу бібліотекам розширити свою практику від аналогової до цифрової та поєднати два формати для досягнення традиційних цілей бібліотек;
- досягати цілей дистанційного навчання спільно з навчальними закладами, використовуючи віртуальний вимір навчання та забезпечуючи молодь цифровими точками доступу;
- згідно з правилами конфіденційності та рекомендаціями, що регулюють використання алгоритмічних систем, здійснювати контроль за даними та метаданими, які впливають на роботу бібліотек, і повторно використовувати ці дані у процесах вироблення політики та прийняття рішень, зокрема, коли вони стосуються руху людей і ресурсів та результатів для бібліотек;
- забезпечити регулювання продуктів ШІ для захисту принципів конфіденційності та справедливості, включно з навчанням користувачів у бібліотеках;
- сприяти виконанню бібліотеками ролі форумів для обміну кращими практиками щодо етичного використання технологій ШІ в бібліотеках;
- дбати про те, щоб алгоритмічні системи, які застосовують у бібліотеках, не створювали диспропорцій або дискримінації та щоб вони відповідали законодавству, спрямованому на забезпечення дотримання основних прав;
- просувати бібліотечні продукти та послуги, спрямовані на усунення бар’єрів чи нерівності економічного, правового або технологічного характеру;
- заохочувати публічне повторне використання ресурсів і створювати можливості для інтеграції контенту та отримання відомостей відповідно до норм авторського права, сприяючи стабільності та різноманітності як у середньостроковій, так і в довгостроковій перспективі.
11. Інформаційна та цифрова грамотність
i. Будучи громадськими центрами, створеними для заохочення соціального розвитку громад, які вони обслуговують, бібліотеки повинні мати у розпорядженні та використовувати програми і курси медіа та інформаційної грамотності. Тому вони мають:
- у повністю інтегрованій бібліотечній системі розглядати весь життєвий цикл документа та забезпечувати оптимальну циркуляцію його вмісту в межах національної та міжнародної інфраструктури, де всі бібліотеки беруть участь у виконанні своїх відмінних функцій шляхом упровадження стандартів, що сприяють взаємодії;
- заохочувати використання та сприяти впровадженню ефективних і спеціалізованих програм медіа, інформаційної та цифрової грамотності, щоб дати можливість окремим особам і групам знати про свої права та вміти реалізовувати їх на практиці;
- надавати людям можливість захищати інформацію, до якої вони мають доступ, від будь-яких спроб маніпулювати або використовувати їхнє мислення і дії за допомогою дезінформації та неправдивих відомостей;
- посилювати діяльність з розвитку інформаційної та цифрової грамотності для цільових категорій людей у тісному зв’язку із загальною політикою, спрямованою на подолання національного і місцевого цифрового розриву;
- у межах схем загальноосвітньої та професійної підготовки та в дусі інклюзивності навчати всі верстви населення, зокрема молодь, належної медіа та технологічної грамотності; це має бути внесено до інструкцій і навчальних програм на всіх рівнях освіти;
- впроваджувати практики, спрямовані на підвищення інформаційного самовизначення громадян, щоб вони усвідомлювали будь-які обмеження своїх зусиль стосовно вільного доступу до інформації та реалізації особистих прав;
- проводити дослідження з метою оцінювання рівня демократичної участі та використання прав особистості.
V. Авторське право та охорона бібліотечної спадщини
12. Авторське право та бібліотеки
i. Бібліотеки виконують закони про авторське право. Це розумно зберігає інтелектуальну власність авторів, не ставлячи під загрозу доступ користувачів бібліотеки до інформації. У будь-якому законі, що стосується авторського права та суміжних прав, бібліотеки мають бути визнані організаціями із суспільною функцією, які оплачуються державними коштами, а доступність та використання інформації, яку вони містять, мають бути всіляко підтримувані. Загалом, як режим винятків із авторського права для бібліотек, так і державна політика щодо обігу захищених авторським правом документів у бібліотеках повинні враховувати директиви Європейського Союзу, що регулюють авторське право, – і на фізичні, і на цифрові документи.
ii. Бібліотеки, повністю усвідомлюючи власну участь у створенні цінності для суспільства, якому вони служать, і водночас для економіки культури, повинні мати можливість виконувати свою суспільну функцію незалежно від виду матеріалів, з якими вони працюють, – чи то друковані, аудіовізуальні, чи цифрові.
iii. Політичні органи повинні забезпечувати правові та фінансові умови, які гарантують доступ до бібліотечних колекцій і рівний доступ усіх громадян до культури, інформації, освіти, досліджень, знань і дозвілля.
iv. Електронний абонемент так само важливий, як і видача друкованих документів для забезпечення різноманітності думок, літературної творчості та рівного доступу до культурного контенту. Як і у випадку з друкованими книгами, органи державної влади повинні заохочувати всі зацікавлені сторони книжкового ринку до посилення розвитку електронного абонемента в бібліотеках, зокрема шляхом сприяння отриманню бібліотеками ліцензій на цифрові книги на розумних умовах, як тільки вони будуть опубліковані, забезпечуючи при цьому справедливу винагороду для авторів і видавців.
v. Таким чином, національні, регіональні та місцеві органи влади держав-членів повинні шукати ідеальну взаємодоповнюваність між повним виконанням бібліотеками місії надання доступу до інформації та ресурсів і захистом авторських прав.
13. Зобов’язання держави щодо бібліотек
i. Бібліотеки повинні мати особливий статус у державних заходах, спрямованих на заохочення розвитку культурного контенту та доступу до нього людей. У тісній співпраці з професійними організаціями і відповідними органами національні, регіональні та місцеві органи влади держав-членів повинні:
- покласти на бібліотеки конкретні зобов’язання щодо надання доступу до інформації, створеної органами державної влади та місцевого самоврядування держав-членів;
- переконатися, що бібліотекам, як неприбутковим установам, повністю дозволено:
– скористатися винятком з виключного права на відтворення чи оприлюднення твору або бази даних для повного відтворення та використання витягів законно доступних творів для цілей інтелектуального аналізу тексту і даних, відповідно до статті 4 Директиви (ЄС) 2019/790 Європейського Парламенту та Ради від 17 квітня 2019 р. про авторське право та суміжні права на Єдиному цифровому ринку;
– отримати вигоду від винятку з виключного права на відтворення чи оприлюднення твору або бази даних виключно з метою ілюстрації для навчання, відповідно до статті 5 Директиви (ЄС) 2019/790;
– робити копії будь-яких творів, які постійно зберігаються в їхніх колекціях, у будь- якому форматі чи на носії, виключно з метою схоронності таких творів, відповідно до статті 6 Директиви (ЄС) 2019/790;
– копіювати будь-які твори, видані з некомерційною метою, відповідно до статті 8 Директиви (ЄС) 2019/790;
– надавати публічний доступ до сирітських творів, що зберігаються в їхніх колекціях, і робити копії таких творів з метою оцифрування, відповідно до статті 6 Директиви 2012/28/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 25 жовтня 2012 про певне дозволене використання сирітських творів;
- сприяти контрольованій видачі у користування цифрових документів (controlled digital lending, CDL) як способу заохочення доступу громадян до інформації, дозволяючи бібліотекам надавати цифрові послуги користувачам за принципом «позичати як друковані видання», не перешкоджаючи при цьому іншим бібліотекам використовувати різні моделі електронного абонемента в інтересах як правовласників, так і бібліотек;
- дозволити базову видачу електронних книг за моделлю «один примірник, один користувач», не перешкоджаючи при цьому іншим бібліотекам використовувати різні моделі електронного абонемента в інтересах як правовласників, так і бібліотек;
- надавати доступ до інформації та культурного контенту через колективні договори, ліцензування й інші форми переговорів з видавцями і авторами за розумними цінами, якщо їх використовують з метою індивідуального розвитку;
- не допускати видавничої політики, спрямованої на обмеження доступу до інформації в бібліотеках, чи то у формі ембарго, чи прямого вето на бібліотечні закупівлі;
- взяти на себе зобов’язання щодо сприяння розвитку відкритої науки та здоровішої і ефективнішої дослідницької екосистеми, що матиме більший вплив на фінансування досліджень і передавання знань
14. Обов’язковий примірник
i. Обов’язковий примірник є основним засобом створення колекцій національного культурного надбання. Його цілі мають полягати в наступному:
- національна колекція в друкованому та електронному вигляді повинна бути створена з метою збереження і розвитку національної культури та передавання її майбутнім поколінням;
- доступ до збережених публікацій має бути надано на основі положень про винятки, розроблених відповідно до статті 6 Директиви (ЄС) 2019/790 Європейського Парламенту та Ради від 17 квітня 2019 року про авторське право та суміжні права на Єдиному цифровому ринку;
- слід розробити нормативні акти, що зобов’язуватимуть видавців / виробників надавати друковані та цифрові копії для зберігання в національних депозитарних установах. Не слід відмовлятися від отримання додаткового примірника, навіть якщо він дублює обов’язковий. Мають бути охоплені всі категорії публікацій відповідно до профілю комплектування, який передбачає вибірковий підхід;
- депозитарні установи повинні мати можливість надавати ефективні бібліографічні послуги з використанням повної національної бібліографії та під контролем відповідних керівних органів; у співпраці із зовнішніми зацікавленими сторонами вони повинні мати змогу подавати офіційну статистику щодо національної видавничої продукції і забезпечувати відповідний доступ до депонованих публікацій, бажано через цифрові мережі, з метою підвищення ефективності роботи;
- зберігання друкованих і цифрових копій має відбуватися на прийнятному рівні відповідно до національних потреб. Через високу вартість програм збереження колекцій слід ретельно уникати дублювання у зберіганні звукових, аудіовізуальних, кіно- та електронних матеріалів;
- потрібно максимально заохочувати вебархівування, застосовуючи всі доступні технології;
- запровадження обов’язкового примірника для цифрових публікацій має бути підкріплене за допомогою кампаній, спрямованих на те, щоб роз’яснити виробникам важливість зберігання вебконтенту для захисту бібліотечної спадщини;
- невиконання положень про обов’язковий примірник має каратися фінансовими чи іншими заходами;
- слід і надалі аналізувати та заохочувати розвиток моделей співпраці між депозитарними установами;
- подальші дослідження мають бути спрямовані на вивчення правових, технічних та фінансових аспектів зберігання обов’язкового примірника електронних публікацій.
15. Транскордонне передавання писемної спадщини
і. Держави-члени повинні забезпечити:
- щоб матеріали писемної спадщини незалежно від того, чи є вони в бібліотеках, чи ні, було включено до визначення та/або переліку культурних цінностей, які охороняються відповідно до чинних міжнародних правил експортного контролю, згаданих у цій рекомендації та цих керівних принципах; у конкретному випадку, коли матеріали спадщини зберігаються у бібліотеках можна дозволяти лише тимчасове вивезення цих матеріалів;
- довідковими документами з питань розкрадання або незаконного вивезення мають бути: Конвенція ЮНЕСКО «Про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності», Конвенція ЮНІДРУА «Про викрадені або незаконно вивезені культурні цінності» та Конвенція Ради Європи «Про правопорушення, пов’язані з культурними цінностями» (CETS No. 221);
- дотримання національних правил контролю за транскордонним переміщенням культурних цінностей відповідно до директив Європейської Ради та Парламенту (Регламент Ради, ЄЕС, № 3911/92 від 9 грудня 1992 року щодо експорту культурних цінностей і т. ін.);
- заохочення програм, спрямованих на надання інформації та доступу до писемної спадщини, переміщеної під час Другої світової війни, беручи до уваги існування великої кількості невирішених спірних питань.
Переклад Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого