Український інститут книги оприлюднив результати всеукраїнського соціологічного дослідження «Читання в контексті медіаспоживання та життєконструювання». Це не тільки авторитетна та цікава інформація для роздумів, але й, безперечно, інструмент, який дозволить зробити певні висновки та скорегувати роботу бібліотек, врахувавши рекомендації авторів дослідження.
Що неприємно вразило – у порівнянні з 2018 роком частота читання книжок для дозвілля зменшилась: якщо в 2018 році 11% казали, що читають щодня, то в 2020 таких тільки 8%. Як на мій погляд, 3% значний показник. Ще кілька цікавих спостережень авторів:
Жінки значно частіше читають, ніж чоловіки: ніколи не читає 38% чоловіків і 28% жінок, при цьому, щодня читають 7% чоловіків і 9% жінок. Автори дослідження роблять висновок, що якщо хлопці частіше орієнтуються на тата, ніж на маму, то менша схильність до читання може пояснюватись тим, що татусі значно рідше привчають дітей до читання: так, серед мам дітей до 6 років 88% щонайменше іноді читають дітям, а серед татів таких 66%. 81% мам і лише 44% татів читають дітям щодня або кілька разів на тиждень.
Загалом з віком частота читання знижується: перша суттєва «втрата» читачів настає в 18-24 роки – коли люди закінчують школу, різко зростає частка тих, хто ніколи не читає. Друга «втрата» настає в 25-29 років, коли люди зазвичай закінчують ВНЗ та/або народжують дітей, і, за даними фокус-груп, часу на читання критично не вистачає. Згодом, у 30-39 років частка читачів дещо зростає. Частота читання дітей суттєво залежить від віку: що молодша дитина, то частіше вона читає. На жаль, абсолютна більшість дітей каже, що вони не люблять читати: у вибірці загалом їхня частка становить 58% (з них 48% батьки привчають до читання і 10% не привчають). Серед хлопчиків частка тих, хто не любить читати, більша, ніж серед дівчаток: 66% проти 48%.
Основний мотив читання: 41% читають насамперед для задоволення і відпочинку, 19% – для самоосвіти, саморозвитку, роботи або навчання (йдеться про необов’язкову літературу), а 11% в основному читають через необхідність, пов’язану з роботою або навчанням.
Основним драйвером вибору книги для читання є рекомендації друзів (34%) та відомий автор (24%). Також важливими є цікава анотація до книжки (18%), мова (12%), огляди на книжкових сайтах та відгуки у соцмережах (по 11%).
За даними фокус-груп, здебільшого респондентам, які вважають себе читачами, потрібні умови для того, щоб взятися до читання. Це стосується як фізичного розташування (повинно бути зручно), так і навколишнього оточення (ніхто не має заважати, має бути тихо).
Основними бар’єрами до читання є: брак часу, відсутність фізичної і емоційної налаштованості на читання, відсутність механізму вибору книг, які точно сподобаються. У дітей бар’єром читання є відсутність алгоритму вибору, ранжування книжок, прийняття рішення, що сподобається, а що – ні. З одного боку, до цього спричиняється невеликий читацький досвід (особливо щодо читання «для себе»), з іншого – відсутність доступних рекомендаційних сервісів.
Якщо розглядати читачів друкованих книжок, які прочитали бодай одну книжку протягом останніх 12 місяців, то 40% з них придбали книжки, 39% – взяли з домашньої бібліотеки, 35% – позичили у друзів, 17% – взяли в публічній бібліотеці, 13% – отримали в подарунок і 7% – взяли в шкільній бібліотеці. Щоденні читачі найчастіше купували книжки. Читачі-непокупці частіше беруть книжки в бібліотеках або із своєї домашньої бібліотеки, а також позичають у друзів.
Пріоритетними каналами комунікації для дітей є ТБ (74% респондентів дивляться його щонайменше кілька разів на тиждень), соцмережі (Youtube має 36%, Інстаграм – 27%, а ТікТок – 13% регулярних користувачів серед дітей), а також радіо (18%).
І трохи про приємне. Говорячи, про драйвери і бар’єри відвідування бібліотек, респонденти відзначають, що окрему роль у бібліотеках відігріють саме бібліотекарки. Вони відзначають високий професійний рівень і начитаність працівниць бібліотек, а порада бібліотекарки щодо вибору книжки високо цінується.
Публічні бібліотеки найчастіше згадують у сільській місцевості, там вони часто є першим джерелом отримання книг. Респонденти, які не бували в бібліотеках років 10-20, сприймають їх як щось застаріле, «совєтське», некомп’ютеризоване, із паперовими формулярами. Натомість ті, хто відвідує бібліотеки, робить це із задоволенням – жодних бар’єрів або скарг згадано не було. Обсяги читання за шкільною програмою такі, що бібліотеки набувають особливого значення у дитячому читанні. Молодші діти досить активно відвідують бібліотеки: серед міських дітей приблизно половина, серед сільських – майже всі. Здебільшого відвідують шкільні бібліотеки (поодиноко згадуються випадки, коли бібліотекарі самі приходять у клас і пропонують книжки), а інколи ходять у бібліотеку з батьками. Підлітки також відвідують шкільну бібліотеку, переважно для того, щоб взяти книжки за програмою. Поодиноко згадувався «бібліотечний урок» – урок роботи із дитячою книгою. Також поодиноко згадувався колективний похід у шкільну бібліотеку. Кілька дітей були у громадській бібліотеці разом із батьками – батьки вибирали книгу собі, а дитина вибрала собі. Іноді бібліотека сприймається як джерело книжок, які не пощастило знайти в інтернеті. Старші школярі ходять у бібліотеку, щоб скористатися безкоштовним Wi-Fi. Загальне сприйняття бібліотеки є спокійним, без захвату, але і без негативу. Бібліотека може полегшити вибір книжок – деякі діти питають пораду бібліотекаря, а деякі звертають увагу на книжки, які щойно здали інші відвідувачі («якщо хтось читав – може, книжка цікава»). Поодиноко були висловлені негативні відгуки через неохайний стан бібліотечних книжок.
При створенні комунікативної стратегії для промоції читання автори дослідження рекомендують врахувати такі результати дослідження:
– Розробити рекомендації для батьків щодо того, як позитивно (без насильства і примусу) привчати дітей до читання. Зокрема, батькам рекомендується більше враховувати смаки дітей при купівлі книжок, оскільки діти скаржаться на те, що їхні побажання не враховуються.
– Рекомендується складати і популяризувати списки книжок, які подобаються абсолютній більшості дітей або підлітків.
– При промоції читання для дітей та підлітків рекомендується наголошувати на тому, що читання розвиває словниковий запас і навички спілкування, оскільки в дитячому віці навички спілкування – запорука популярності і успіху серед однолітків.
– Налагоджувати співпрацю з блогерами, популярними серед дитячої аудиторії.
Для всіх цільових аудиторій (і дітей, і дорослих) рекомендуються такі заходи:
– Дослідження статистичними методами довело зв’язок читання із життєвим успіхом, тому рекомендується популяризувати інформацію про цей зв’язок, зазначаючи, що ТБ та відео не впливають на життєвий успіх, а висока частота користування соцмережами навіть знижує задоволеність життям. При цьому, слід наголошувати, що читання є критично важливим не тільки в дитинстві, а й протягом всього життя.
– При комунікації підтримувати читачів усіх видів і уникати зверхньої тональності комунікації щодо «якості» літератури, яку вони читають. Впроваджувати принцип, що не існує «поганих» і «хороших» читачів; керуватися принципом «читання – це така виключна діяльність, коли хоч що ви читаєте, ви уже ідеальний читач».
– Підтримувати і впроваджувати сервіси, які будуть допомагати обрати книжку.
– Розробити і поширити алгоритми вибору книжок, які може використовувати непідготовлений читач (на кшталт: слідкувати за певним автором, книжка якого сподобалась; за рейтингами книжок або спеціалізованими сайтами та блогерами; навчитися розрізняти стиль письма, який подобається або не подобається, з 1-2 сторінок «ознайомчого» уривку тощо); навчати таким практикам читачів з наймолодшого до найстаршого віку.
– Впроваджувати ідею того, що книжка може не сподобатися, і це нормально, викорінювати почуття провини за непрочитані або недочитані книжки.
– Просувати переваги користування рідерами :безпека для зору, попередньо закачана бібліотека (що може бути особливо актуальним для школярів – так, наприклад, у Pocketbook є вся українська класика), словник, що допомагає читати тексти англійською або іншими мовами.
– Просувати електронні та аудіокнижки українською мовою – як платні, так і безкоштовні, оскільки серед даних видів книжок російськомовного контенту значно більше, ніж серед друкованих книжок.
– Впроваджувати політику споживання легального контенту, підтримувати електронні бібліотеки з легальним контентом українською мовою (як платні, так і безкоштовні).
– Провадити промоцію бібліотеки як місця, де можна отримати пораду щодо вибору книжки і, за потреби, зручне місце для читання (як ідея – разом із Wi-Fi-зонами у бібліотеках запроваджувати також зони, вільні від гаджетів), а також як сучасної установи і публічного простору; сприяти підтримці бібліотечних фондів у такому стані, що є актуальним для запитів читачів.
– Визнати актуальність і допомагати вирішувати питання «утилізації» паперових книжок, що їх з тих або інших причин читачі не можуть надалі лишати у себе вдома: підтримувати сервіси перепродажу, обміну книжками (можливо, на базі тих самих бібліотек).
– Інформаційно і іміджево підтримувати компанії, які створюють корпоративні бібліотеки.
– Розповідати про успіхи української книжки та українських письменників на міжнародній арені. – Використовувати найефективніші канали комунікації – ТБ, соцмережі (Faceboоk, Instagram, Youtube, а також ТікТок для дітей), а також радіо.
– Сприяти виведенню активних і досвідчених читачів у публічний простір, щоб вони мали змогу ділитися враженнями, рецензіями не лише у близькому (родинному або дружньому) колі, а й, зокрема, в соцмережах, наприклад, шляхом підтримки флешмобів або надання знижок чи розіграшів призів серед читачів, які пишуть відгуки про книжки. Таким чином, активні читачі отримають можливість спілкування, а менш активні і досвідчені читачі – джерело рецензій і рекомендацій.
– Підтримувати блогерів, які розвивають книжкову тематику (наприклад, купон на знижку членам книжкових клубів).
На останок нагадаю, що Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко повідомив, що розробка стратегії промоції читання виходить на фінішну пряму.
Серед основних пунктів стратегії: Мода та звичка (підняття соціального статусу читання; формування звички читання з дитинства; поширення моди на літературу; збільшення кількості щомісячних читачів; зниження планки головного бар’єру читання – відсутності мотивації). Широта асортименту та комфортна доступність (розширення асортименту; створення сучасних культурних хабів; оновлення книжок в бібліотеках та відмова радянських наративів; формування у населення сприйняття бібліотеки як місця для приємного та корисного дозвілля).
Імідж та культурна дипломатія (присутність на світових книжкових виставках; сприяння виходу наших авторів у книжковий міжнародний ринок; збільшення кількості згадок у медіапросторі та оффлайн; інвестиції у креатив, що заохочував би читати; запуск програми підтримки перекладів з української на інші мови світу).
Співпраця з бізнесом (мотивація до запуску власних корпоративних проектів, які пов’язані з читанням у рамках соціальної відповідальності бізнесу).
Далі планується опрацювання окремих напрямків стратегії експертами, після чого документ буде фіналізовано і презентовано учасникам ринку.
Матеріал підготовила Горчинська Валентина, гол. бібліотекар НМВ