Бібліотекарі про територію свободи

“Бібліотеки – це свобода. Свобода читати, свобода думок, свобода спілкування. Це освіта (що не є процесом, який зупиняється в день, коли ми закінчуємо школу або університет), це розваги, це створення безпечних просторів, а також доступ до інформації” (Ніл Гейман, з лекції “Чому майбутнє залежить від бібліотек, читання та уяви?”, 2012)

Сьогодні країна святкує Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва. У цей день на адресу працівників культури лунає безліч вітань від вищих посадових осіб країни, друзів, партнерів, колег…
А як усвідомлюють себе, свої можливості безпосередньо бібліотекарі?

У вересні цьогоріч міська ПБ імені Лесі Українки (м. Київ) провела міський конкурс «Есе бібліотекаря». Мета конкурсу – сприяння підвищенню престижу бібліотеки та бібліотечної професії.
Отже, бібліотека, бібліотекар, читання, користувачі очима працівників публічних бібліотек столиці:

З есе «Правдива сповідь бібліотекаря»:   «Світло у вікнах стало світлом мого життя, сенсом мого життя. За щасливим збігом обставин я стала «володаркою» абонементу  у невеличкій бібліотеці міста Києва. Обслуговую відвідувачів, підбираю та видаю книжки, проводжу заходи, веду сторінку у фейсбуці… Загалом я кажу про свою роботу романтично: «Я підбираю ключики до людських душ»»,
«В народі кажуть, що є три професії-покликання від Бога: лікар, вчитель та суддя. Представники цих професій вершать долі інших. Буду дуже нескромною, але скажу. Бібліотекар – це теж від вищих сил. За 4 роки я бачила різних: талановитих, професійних,  і не дуже. Так буває у кожній професії. Але якщо в твоєму серці не горить вогник любові до того, що ти робиш, то вся «статусність» та престиж твоєї роботи, професії – то є пустий звук»,
«Імідж – це я і ви. Це – всі ми: маленька бібліотека майже в лісі на краю міста,  центральна бібліотека, що в серці нашого району. Головна публічна бібліотека України. І, особливо,  бібліотека, що біля моєї рідної школи. Адже це те місце, де у моєму серці зародилась мрія навчитись підбирати ключики до людських душ… І головна перемога моєї професії і моєї копіткої роботи – не зароблені кошти, а ті моменти життя, у які пересвідчуюсь, що все було не дарма. Коли люди кажуть: «Ви порадили таку книгу… ви наче вгадали мій настрій», або: «Всі книжки дуже цікаві, цього разу підберіть такі ж»… Значить, ключик знайшов свій замок» .

З есе «Не помиліться…».  Місце дії – приміщення суду . Свідком виступає ПЕНСІОНЕР: «Інтернет-шмітернет, хто мені його буде встановлювати, та це ж і комп’ютер треба! І це ж все гроші! А чи газети в вашому інтернеті безплатні? А книжки? В мене пенсія маленька, на їжу б вистачило, на комунальні, а ще ліки. Хто мені оплатить? Ви? (зневажливо махає рукою в бік ПРОКУРОРА та БІЗНЕСА) В бібліотеці ж мені платити не треба. Ще курси вашого ж інтернету безкоштовні, а гуртки – моя бабка тепер там то в’яже, то малює щось, і мені не заважає хильнути чарочку. Щоп’ятниці в нас танці та кінопокази».

З есе «Декілька слів про своє – бібліотечне»:  «Виробничий процес у бібліотеці схожий на витвір мистецтва сучасного художника: ми його ліпимо із того, що є, а якщо чогось немає, країна дбає, щоб було…»,
«…хай там як, а для мене робота бібліотекаря – велика удача. Хоч ми і не хапаємо зірок із неба щодо заробітної плати чи верескливих регалій, але маємо великий шанс для реалізації своїх потреб та можливостей. І саме цей аспект відіграє набагато важливішу роль, ніж всі ці офіси, новомодні фірми та все таке інше. І це кажу вам я – бібліотекар з успішним дворічним стажем роботи!»

З есе  «Гучні думки про «тихе» місце»: «Я знаю, що неможливо звести усе життя до ґаджета, навіть якщо ви – найзапекліший домосидько-фрілансер. І якою б не була кількість вільних гігабайтів на «читалці» чи смартфоні, скільки б електронних книг вони не уміщали, відчуття живого пошуку книги – незамінне» ,
«…Проте я спостерігала і спостерігаю за людьми, які приходять до бібліотек, і вони йдуть не за статистикою, звітами та іншою паперовою тяганиною. Люди йдуть за людьми. За живим спілкуванням, дружньою порадою, уважним слухачем, добрим словом, вдячним поглядом. Люди йдуть за враженнями, і повірте, обшарпані шпалери на стелі – зовсім не найголовніше для них. Люди приходять за щирістю, якої в часи рафінованих інстаграм-картинок так бракує» ,
«Завітайте до бібліотеки в ранковий вихідний, просто дорогою до супермаркету чи парку. Прислухайтеся до внутрішніх вражень. Дозвольте бібліотеці сподобатися вам. Дозвольте собі спілкуватися з нею. Можливо, це стане найдовшою дружбою та співпрацею у вашому житті».

З есе: «Культуринй простір Роджера»: «Спочатку я думав, це в неї мине за тиждень, скоро карантин закінчиться і вона знову пропаде між книжковими стелажами, аж ні: чим далі карантин, тим більше у Юльки ідей. Ось вже ніхто в хаті не спить, бо вона на селфі книжки читає і одразу ж завантажує в соцмережі. Ось вже пише всім бібліотекарям світу з пропозицією об’єднатись і вже неважливо для чого: обговорити останні бібліотечні заходи, новини світу або поділитись рецептами борщу. Всі щасливі, всі онлайн-охоплені. Юлька рулить! Я лежу під її робочим столом, мотаю на вус: так, без особливих планів використати інформацію»,
«От дивлюсь я на неї і думаю: бібліотекарка – це, напевно, діагноз, для неї будь який-простір гіпотетично може стати культурним, коли вона цей простір знайде, для неї нові проблеми автоматично стають новими можливостями культурного виховання суспільства» .

З есе «Із самісінького дитинства…»: «…Але вірними бібліотечній справі залишаються не просто фахівці, а ті, хто не уявляє свого життя без книги, без дивовижної, неповторної її душі, її  “книжкового парфуму”, а ще – без спілкування з читачем. І якщо саме такий бібліотекар зустріне Вас, то бібліотека для Вас стане рідною домівкою. Скільки ж гарних слів я можу сказати про бібліотекарів – справжніх лікарів душ людських!»

Ознайомитись із повним текстом есе можна на офіційному сайті Публічної бібліотеки імені Лесі Українки міста Києва тут

Бажаємо всім колегам міцного здоров’я, щастя, благополуччя, великих творчих успіхів і невичерпної наснаги! Нехай здійсняться всі ваші життєві плани, надії і мрії!