У червні 2026 року Мережа захисту національних інтересів «АНТС» оприлюднила аналітичний звіт «Системна криза української бібліотечної галузі та шляхи її подолання».
Звіт має 14 сторінок і побудований як проблемно-рекомендаційний документ:
криза → причини → наслідки → напрями рішень.
Головна теза звіту: українська бібліотечна галузь перебуває не в окремій кадровій чи фінансовій проблемі, а саме в системній кризі. Автори пов’язують її з низькою оплатою праці, старінням кадрів, недофінансуванням фондів та інфраструктури, застарілою системою оцінювання і розривом між державними стратегіями та реальними управлінськими рішеннями.
Найсильніша ідея документа — бібліотеки пропонується розглядати не як «місце з книжками», а як інфраструктуру людського капіталу, освіти впродовж життя, цифрової грамотності, соціальної інтеграції, підтримки громад і збереження культурної пам’яті.
Серед ключових проблем у звіті зазначаються:
кадрова криза. У звіті зазначено, що посадові оклади бібліотечних працівників у 2026 році за 8–12 тарифними розрядами становлять від 5 691 грн до 7 356 грн, а близько 80% працівників бібліотек, за оцінками УБА, отримують зарплату на рівні мінімальної. Це створює ситуацію, коли професія втрачає мотиваційну логіку: освіта, стаж, відповідальність і складність роботи майже не впливають на реальний дохід.
старіння професії. Станом на кінець 2025 року близько 30% працівників бібліотек були старшими за 60 років, 46,7% — у групі 45–60 років, а молодь до 35 років становила лише 9,3%. Це означає, що галузь не просто старіє, а втрачає кадрову наступність.
хронічне недофінансування розвитку. У 2025 році 53% територіальних громад не виділяли коштів на закупівлю нових книжок для бібліотек, а на 2026 рік такі закупівлі запланували менше половини громад — 47,4%.
Усім давно зрозуміло, що це важливий показник, бо без оновлення фондів бібліотеки поступово втрачають користувачів, а зниження відвідуваності потім використовується як аргумент для ще меншого фінансування.
застаріла система оцінювання ефективності. Критикується підхід за якого діяльність бібліотек оцінюється переважно через кількість користувачів і книговидачу. Автори звіту наголошують, що така статистика не показує реального впливу бібліотек на освіту, цифрову грамотність, підтримку ВПО, ветеранів, людей старшого віку, дітей, людей з інвалідністю та громад загалом.
Важливо і те, що звіт не зводить проблему лише до зарплат. Зарплата подана як найвидиміший симптом, але глибша причина — невідповідність між сучасними функціями бібліотек і старою моделлю фінансування та управління. Бібліотекам фактично делегують нові ролі — освітні, соціальні, гуманітарні, цифрові, комунікаційні, — але фінансові, кадрові та управлінські інструменти залишаються такими, ніби бібліотека лише зберігає і видає книжки.
Наголошується на проблемі фінансової автономії. Навіть якщо бібліотека залучає гранти, благодійні внески чи кошти від платних послуг, це не завжди перетворюється на мотивацію для персоналу або реальний розвиток, бо бюджетна модель обмежує гнучкість використання коштів.
У документі запропоновано кілька напрямів реформування.
- Перший — реформа оплати праці. Автори вважають, що підвищення мінімальної зарплати саме по собі не вирішує проблему, якщо посадові оклади залишаються низькими. Пропонується, щоб освіта, кваліфікація, стаж, управлінська відповідальність і складність роботи реально впливали на дохід. Також окремо виділено потребу в надбавках для бібліотекарів у прифронтових громадах.
- Другий напрям — інституційна реформа і більша автономія бібліотек. Документ не пропонує одномоментно змінити статус усіх бібліотек, а радше радить пілотувати різні моделі: комунальні некомерційні підприємства, змішані центри культурних послуг або інші форми, які дадуть більше гнучкості, але не зруйнують базові гарантії фінансування.
- Третій напрям — регулярне фінансування фондів, техніки, приміщень і цифрових сервісів. Важлива думка: фінансування має бути не епізодичним, а прогнозованим, бо без цього бібліотека не може планувати розвиток колекцій, події, партнерства і роботу з користувачами.
- Четвертий напрям — нова система оцінювання бібліотек. Автори пропонують включити до оцінювання доступність, інклюзивність, якість фондів, освітній вплив, соціальний вплив, громадську роль і цифровізацію. Це дуже сильний блок, бо саме через нові індикатори можна обґрунтовувати фінансування не тільки «кількістю книговидач», а реальним суспільним внеском бібліотеки.
- П’ятий напрям — оптимізація мережі без механічного закриття. Документ прямо застерігає, що оптимізація не має означати масове скорочення бібліотек лише за витратами або кількістю відвідувачів. Натомість пропонуються мобільні бібліотеки, бібліобуси, спільні культурно-освітні центри, об’єднання адміністративних функцій із збереженням доступу до послуг.
Враження від звіту:
Звіт добре показує взаємозв’язок проблем. Низькі зарплати ведуть до втрати кадрів; втрата кадрів блокує модернізацію; недофінансування фондів знижує якість послуг; застарілі показники не фіксують реальної користі бібліотек; через це бібліотеки знову програють у бюджетному плануванні.
Пропонується комплекс заходів для покращення ситуації: оплата праці, автономія, фонди, цифровізація, нові показники, підтримка прифронтових громад, міжсекторальна співпраця.
Важливим є акцент на прифронтових громадах, адже саме там бібліотеки часто виконують посилені соціальні та гуманітарні функції, але мають слабшу фінансову базу, тому потребують окремої державної політики, субвенцій, програм ремонту і надбавок працівникам.
У той же час є і слабкі місця. Викликають певну засторогу питання щодо :
- відсутності деталізації для різних типів бібліотек, адже національні, обласні, міські, сільські, прифронтові, шкільні чи спеціалізовані бібліотеки мають різні проблеми. У звіті вони часто розглядаються в єдиній рамці, хоча для практичних рішень потрібна типологія.
- можливих ризиків здійснення повної комерціалізації послуг, перекладання відповідальності з громади на сам заклад, нерівність між сильними і слабкими громадами.
Також даний документ може мати практичне значення для бібліотек і органів управління.
- Бібліотеками він може використовуватись як аргумент у діалозі з центральними виконавчими органами влади, громадами, місцевою владою, депутатами, управліннями/відділами культури і потенційними донорами. Тішать тези про те, що бібліотека — це не лише книжковий фонд, а простір освіти, цифрової грамотності, соціальної інтеграції, підтримки ВПО, ветеранів, дітей і людей старшого віку.
- Для органів місцевого самоврядування документ важливий як нагадування: механічне скорочення мережі може дати короткострокову економію, але довгостроково зруйнувати доступ до послуг, особливо у віддалених і прифронтових громадах. Оптимізація має базуватися не лише на витратах, а на доступності, потребах населення, транспортній ситуації, кадровому потенціалі й ролі конкретної бібліотеки в громаді.
У цілому цей звіт цінний тим, що формулює бібліотечну проблему як інфраструктурну, а не вузько галузеву. Його головний меседж: якщо держава і громади й надалі оцінюватимуть бібліотеки лише через кількість читачів, книговидачу і витрати на утримання приміщень, галузь буде втрачати кадри, функції і суспільну вагу. Якщо ж бібліотеки розглядати як інституції людського розвитку, тоді потрібні інші підходи: гідна оплата, автономія, регулярне фінансування розвитку, сучасні показники ефективності та інтеграція бібліотек у ширшу систему публічних послуг.
Детальніше із звітом можна ознайомитись тут
А що думаєте ви? Діліться своїми думками в коментарях!