Для всіх аксіомою є те, що дослідження проводяться для отримання нових знань, перевірки гіпотез, вирішення конкретних проблем та вдосконалення різних сфер людської діяльності.
Дослідження читацьких практик мають ту ж мету — зрозуміти, як, що, де і чому читають люди. Це комплексний аналіз, необхідний для вивчення читацької поведінки, мотивації та визначення бар’єрів, які впливають на регулярність читання.
Якщо озирнутися на останні 15 років, в Україні було проведено низку важливих досліджень.
Одним із перших масштабних стало дослідження «Читання в Україні», проведене у 2013–2014 роках компанією “pro.mova” спільно з ГО «Форум видавців». Його метою було осмислення феномену читання як культурної практики в сучасному українському суспільстві.
Серед ключових результатів:
– пересічний українець читав 4,3 книги на рік;
– 42% українців не читали довгих текстів;
– 77,7% опитаних декларували любов до читання, причому майже у 94% ця звичка сформувалася ще в підлітковому віці;
– читання посідало третє місце серед видів дозвілля;
– серед причин нечитання називалися брак коштів, недостатня доступність книг, відсутність якісного контенту та рекомендацій.
У 2020 році на замовлення Український інститут книги Центром контент-аналізу («Медіатека») було проведено дослідження «Читання в контексті медіаспоживання та життєконструювання». Воно охопило понад 1,3 млн одиниць контенту із соціальних мереж і стало одним із найбільш масштабних за методологією.
Дослідження дозволило:
– простежити вплив карантину на читацьку поведінку;
– визначити типологію читачів;
– проаналізувати популярний книжковий контент та авторів.
Серед ключових показників:
– лише 27% українців читали книги щотижня;
– жінки читали частіше за чоловіків;
– серед дітей лише 13% читали щодня, а 20% не читали взагалі для дозвілля;
найпопулярнішими жанрами залишалися класика, детективи, любовні романи, психологія та фантастика;
– бібліотеки частіше використовувалися в сільській місцевості, тоді як частина населення сприймала їх як застарілі інституції.
У 2023 році Український інститут книги провів дослідження «Як читають українці під час повномасштабної війни». У ньому взяли участь понад 2000 респондентів.
Результати показали:
– частка щоденного читання зросла до 17% (у 2020 році — 8%);
– популярними залишаються сучасні романи, фантастика та книги з психології;
– зросла частка читання українською мовою;
– 69,6% дорослих українців ніколи не користуються бібліотеками;
– для дітей читання значно поступається іграм та онлайн-комунікації, хоча частка читачів поступово зростає.
У 2024 році дослідницька агенція Info Sapiens провела нове загальнонаціональне дослідження на замовлення Українського інституту книги. Воно було спрямоване на вимірювання показників Стратегії розвитку читання.
Серед результатів:
– 76% прочитаних книжок були українською мовою (у 2023 році — 57%);
– найпоширеніша практика — 1–4 книги на рік;
– 79% українців підтримують закупівлю нових книг для бібліотек;
– 86% підтримують фінансування таких закупівель коштом громад.
У 2025 році Український інститут книги також дослідив фінансування бібліотечних закупівель у громадах.
Результати показали:
– 47% громад не виділяли коштів на поповнення фондів протягом двох років;
– 22% припинили фінансування після 2023 року;
– лише 11% громад почали планувати закупівлі у 2024 році.
Паралельно системні дослідження читання як соціокультурної практики здійснюють національні бібліотеки України, зокрема Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого, Національна бібліотека України для дітей та обласні універсальні наукові бібліотеки. Їхні результати підтверджують: читання трансформується — від регулярної практики до більш фрагментарного споживання інформації; відбувається зниження ролі бібліотек як основного джерела доступу до книги при одночасному збереженні їх значення як культурного та освітнього простору громади.
Отже, сьогодні в Україні вже є достатньо досліджень, які дають відповідь на ключове питання: що відбувається з читанням і чому ми втрачаємо читача.
Є дані про мотивацію, бар’єри, вплив цифрового середовища, роль сім’ї, освіти та бібліотек. Є цифри. Є аналітика. Є висновки.
Але є одна проблема, про яку говорять значно рідше.
Ці результати майже не інтегруються у практику державного управління та рішень органів місцевого самоврядування.
У результаті навіть найкращі дослідження залишаються текстами у звітах, а не інструментом змін.
Насправді ж вони мають стати основою:
— для стратегій розвитку бібліотек
— для фінансування бібліотек
— для освітніх програм
— для рішень на рівні громад
Бо без цього ми не вирішуємо проблему — ми лише фіксуємо її з року в рік.
І, можливо, сьогодні ключове питання вже не в тому, «як змусити читати»,
а в тому, як навчитися приймати рішення на основі тих даних, які ми вже маємо.
Хочеться вірити, що результати нових досліджень, зокрема ініційованих Міністерством культури України (див. допис від 15 Квітня, 2026 https://oth.nlu.org.ua/?p=12343) , стануть основою для реальних управлінських рішень — кожного розпорядження, кожного бюджетного призначення та кожної стратегії розвитку громади.
Час перестати проводити дослідження «для звітів». Дані — це ліки. Але вони працюють лише тоді, коли їх приймають, а не тримають у закритій аптечці.
Лише так «проблема читання» може перетворитися на інструмент розвитку — а не залишатися хронічною зоною втрат: ресурсів, можливостей і людського капіталу.