Сучасні бібліотечні фонди за кордоном — це складні екосистеми, що об’єднують картографію, філателію, аудіовізуальну спадщину та ін. Серед унікальних об’єктів наукового потенціалу провідних бібліотек світу можна виокремити:
Бібліотеку Конгресу США (Library of Congress): володіє найбільшою у світі колекцією карт (понад 5,5 млн примірників). Тут зберігається знаменита карта Вальдземюллера 1507 року — перший документ, де згадана назва «Америка».
Британську бібліотеку (British Library): відома своєю колекцією рукописних карт епохи Великих географічних відкриттів та унікальними морськими порталанами (високоточні середньовічні морські навігаційні карти (XIII–XVII ст.), створені для реальних плавань, переважно Середземним і Чорним морями). Також у бібліотеці зберігається Philatelic Collections — національна колекція, яка налічує понад 8 млн об’єктів (марки, ескізи, конверти).
Нью-Йоркську публічну бібліотеку (NYPL): зберігає сотні тисяч вінілових платівок, від класики до рідкісного джазу.
Національну бібліотеку Данії: має величезні архіви звукозаписів, зберігаються зокрема «воскові циліндри» Едісона.
Національну бібліотеку Франції (BnF): має один із найпотужніших у світі Департаментів монет, медалей та старожитностей (Département des Monnaies, Médailles et Antiques).
Бібліотеку Гарвардського університету: має колосальні колекції театральних афіш та ефемер (дрібних друкованих документів), які допомагають реконструювати повсякденне життя минулих століть.
Бібліотеку Ватикану: відома своїми оцифрованими малюнками та гравюрами, що мають релігійне та мистецьке значення.
-
- Карти (Cartographic collections)
-
- Платівки та аудіоархіви (Sound collections)
-
- Марки та філателія (Philatelic collections)
В Україні теж є ці фонди. У професійному та науковому колі обізнані про:
Національну бібліотеку України імені Ярослава Мудрого – фонд плакатів – біля 10 000 (зокрема соціально-політичних і театральних різних епох), колекція карт – 9797 примірників, величезна колекція альбомів з образотворчого мистецтва та ін.
Національну бібліотеку України імені В. І. Вернадського (НБУВ, Київ) де діють спеціалізовані відділи для кожного виду некнижкових фондів:
- відділ картографії: зберігає одну з найбільших колекцій у країні — від стародавніх атласів та планів міст до сучасних супутникових карт;
- відділ образотворчих мистецтв: тут зосереджені фонди естампів (гравюри, літографії), оригінальних плакатів, художніх листівок та репродукцій.
Одеську національну наукову бібліотеку (ОННБ), яка зберігає колекцію гравюр XVI–XIX cт. (700 аркушів) майстрів з Англії, Італії, Нідерландів, Німеччини, Франції й України.
Дніпропетровську ОУНБ ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія має видання патентних відомств, описи винаходів до авторських свідоцтв з 1924 p. (у тому числі фонд «Для службового користування»); описи патентів на винаходи України з 1994 p., описи Євразійського патентного відомства з 1998 р.
Львівську національну наукову бібліотеку України імені В. Стефаника: має унікальну колекцію картографічних матеріалів (понад 14 тис. одиниць зберігання), серед яких – атласи і карти XVII–XVIII ст. Найповніше представлені європейські картографічні видання XIX – початку XX ст. Фонд відділу мистецтва містить майже 350 тис. одиниць зберігання – оригінальних творів українського і світового мистецтва – гравюр, рисунків, акварелей, гуашей, фотографії, нот. Серед них – праці відомих європейських художників української, польської, німецької, французької, російської та інших шкіл, а також найбільша в Україні колекція австрійського монументального живопису пізнього бароко.
Водночас ми майже не говоримо про ці колекції. Не показуємо. Не популяризуємо. Не використовуємо на повну. А їх потенціал — колосальний!
Зрозуміло, що доступність колекцій потребує додаткового фінансування (перш за все для оцифрування фондів). Чому це фінансування отримують New York Public Library, British Library та інші?
На мою думку це відбувається перш за все тому, що вони вміють продавати свою цінність і демонструвати результат.
Наприклад, програми «Vinyl Listening» у Нью-Йоркській публічній бібліотеці популяризують вініл не лише як носій, а як соціальний досвід. У бібліотеці відбуваються:
- публічні прослуховування, де відвідувачам вмикають рідкісні платівки та розповідають їхню історію. Це дозволяє почути те, чого немає на стрімінгових сервісах;
- виставки: бібліотека часто організовує експозиції обкладинок платівок та рекламних матеріалів лейблів (Record Company Catalogs), що підкреслює візуальну естетику вінілу;
- цифрові гіди та тематичні навігатори для користувачів;
- освітні заходи, які передбачають лекції про те, як правильно доглядати за домашніми колекціями та як розвивалася технологія звукозапису від класичних «78 обертів» до сучасного LP;
- можливість брати записи додому (для частини фондів).
Популяризація рукописних карт епохи Великих географічних відкриттів у Британській бібліотеці базується на поєднанні оцифрування та відкритого доступу, виставкових і культурних проєктів, наукової інтерпретації, інфраструктури для досліджень.
Так, одним з потужних виставкових проєктів Британської бібліотеки стала виставка Secret Maps (2025–2026), на якій було представлено понад 100 експонатів (від XIV ст. до сьогодення). Документи включали рукописні карти, портолани, навігаційні схеми епохи відкриттів. Карти були представлені як документи влади – колоніальної експансії – військової стратегії.
Виставка підкреслила, що карти «відображають соціальні зміни, геополітику і технології.
Ми зберігаємо — але не активно показуємо. Маємо, — але не упаковуємо. Цінне, — але мовчимо про це. І в результаті:
– цінність = неочевидна
– користь = не виміряна
– ефект = не доведений.
Було б добре, якби ми почали активніше говорити мовою результату.
Не “у нас є фонд карт”, а “наші карти використовуються для досліджень міста та освіти”
Не “у нас є архів”, а “ми зберігаємо унікальні матеріали, які формують культурну пам’ять громади”
Не “у нас багато документів” , а “наш фонд — це ресурс для освіти, туризму і локальної ідентичності”
І ще важливіше — показувати це через: цифрові колекції, пости і сторіс, виставки, освітні події…
Бо поки бібліотека мовчить — її не видно.
А якщо її не видно — її не фінансують.