28 травня у нашій державі відзначається Всеукраїнський день краєзнавства. Цього дня у 1925 р. у Харкові відкрилася Перша Всеукраїнська краєзнавча конференція, у роботі якої брали участь академік Д. І. Багалій, академік Д. І. Яворницький, професор М. І. Яворський та інші видатні вчені, чиї долі були пов’язані з Харківським університетом.
Праця краєзнавців закладає міцний фундамент національної свідомості, утверджує високі морально-етичні ідеали. Краєзнавство — могутній чинник успішного розвитку українського суспільства XXІ століття, воно сприяє прискоренню важливих процесів у різних сферах суспільно-політичного й духовного життя.
Пропонуємо вам згадати видання Примірної тематики семінарів… нашої бібліотеки Краєзнавча діяльність публічних бібліотек. Це видання 2008 року. Звичайно сьогодення вносить зміни у наше життя і перед публічними бібліотеками постають нові виклики.
Далі деякі цитати з історії розвитку краєзнавчої діяльності:
Що відрізняє публічну бібліотеку з-поміж інших існуючих бібліотек? Звичайно, її загальнодоступність, багатофункціональність, відповідність потребам суспільства, яке її створило і підтримує. Публічна бібліотека має оперативно реагувати на зміни, що відбуваються у суспільстві.
Сьогодні спостерігається значне пожвавлення інтересу населення до вивчення історії свого краю, самоідентифікації пересічної особи громадянином України. Саме це зумовило визнання краєзнавчої функції публічної бібліотеки як пріоритетної, дало новий поштовх для її розвитку. Адже, по-перше, соціальною домінантою краєзнавства є формування почуття патріотизму, любові до Батьківщини, відповідальності за її долю. По-друге, краєзнавство орієнтовано на історико-культурні, суспільні аспекти життя місцевої громади, що сприяє інформаційній підтримці місцевого самоврядування, метою якого є розбудова громадянського суспільства.
Слід зауважити, що краєзнавча робота в бібліотеках має давні і добрі традиції. Як самостійна наукова дисципліна краєзнавство сформувалося наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. У цей період почало активно розвиватись і бібліотечно-бібліографічне краєзнавство. Передумовою цього процесу стала поява при громадських об’єднаннях і товариствах власних книгозбірень, які складали бібліографічні покажчики та списки краєзнавчого змісту. Зважаючи на обсяг краєзнавчої роботи, її різноплановість, харківський культурний діяч М. Сумцов ще 1896 р. запропонував створити при всіх провінціальних бібліотеках відділи місцевої історії та етнографії. Так розпочався процес формування у структурі публічних бібліотек відділів, де збиралися опубліковані і неопубліковані документи, що висвітлювали місцеві події або були тут видані. Поступово накопичувався фонд краєзнавчих документів, до якого створювався спеціальний каталог.
Л. Хавкіна, яку вважають фундатором краєзнавчого бібліотекознавства, ще у 1911 році наголошувала: «Подібно тому, як державна бібліотека збирає все, що виходить у країні, бібліотека яка обслуговує велике місто чи цілу область, з метою збереження місцевих видань, повинна збирати все, що там публікується, а головне, повинна збирати матеріали для всебічного ви-вчення цього краю (не тільки друковані, але й рукописні)» .
Цікаво, що вже тоді передбачалося безплатне надсилання краєзнавчих та місцевих документів до двох книгозбірень кожної з губерній, що стало початком подальшого узаконення практики забезпечення бібліотек обов’язковим місцевим примірником документів. Та лише в 1959 році за обласними і республіканськими бібліотеками було закріплено право на отри-мання місцевого обов’язкового примірника друкованих видань.
Формуванню якісно нового бачення становлення бібліотечного краєзнавства сприяла Перша конференція наукових бібліотек України у 1925 р., на якій було накреслено головні напрями цієї діяльності на перспективу. На відміну від Росії, де розвиток краєзнавства покладався на бібліотеки краєзнавчих товариств, ця робота була визначена пріоритетною для публічних бібліотек, а центрами українознавства та краєзнавства в Україні мали стати державні наукові бібліотеки, що мали на той час найповніші фонди краєзнавчих та місцевих видань. На їхній базі передбачалося створення краєзнавчих відділів, на які покладались чіткі завдання:
- збирати, обробляти та зберігати краєзнавчі та місцеві документи;
- організовувати бібліографічну роботу;
- розробляти окремі питання українознавства;
- проводити різноманітні кампанії, влаштовувати виставки, лекції з питань краєзнавства;
- створювати краєзнавчі гуртки з вивчення рідного краю;
- налагоджувати тісні координаційні зв’язки з краєзнавчими комісіями на місцях, а в разі їх відсутності – очолювати масовий рух у своєму краї;
- популяризувати літературу з питань продуктивних сил і народного господарства України.
Слід відзначити, що ці завдання є актуальними для бібліотек і сьогодні.
Крім того, з метою забезпечення організаційно-методичного керівництва краєзнавчою роботою бібліотек регіону, рекомендувалось ввести в кожній науковій бібліотеці посаду бібліотекаря-краєзнавця.
Фундатором краєзнавчого бібліографознавства можна вважати М. Ясинського. Саме він визначив головну функцію бібліотек у галузі краєзнавства – бібліографічну, а наукові бібліотеки вважав головними осередками краєзнавчої бібліографії. Життя підтвердило справедливість теоретичних ви-кладок науковця. Саме ОУНБ готують довідники краєзнавчого змісту, календарі знаменних дат із чіткою краєзнавчою орієнтацією, біобібліографічні посібники, зведені каталоги рідкісних і цінних видань, що знаходяться у бібліотеках, каталоги місцевих видань, отриманих як обов’язковий примірник. Так, завдячуючи їх зусиллям, крок за кроком створюється національна бібліографія України з питань краєзнавства.
У 70–80-х рр. ХХ ст., тобто після проведення централізації мережі бібліотек, центрами краєзнавчої роботи було визначено центральні районні та міські бібліотеки ЦБС. Саме вони очолили цю роботу у своїх районах і містах, почали складати списки, пам’ятки краєзнавчої тематики, спрямували діяльність своїх бібліотек-філій (сільських та міських) на проведення цієї роботи.
Разом всі ці напрями відповідають місії публічної бібліотеки, сприяють підвищенню її іміджу. Окремі книгозбірні визначили краєзнавчу функцію пріоритетною. Так з’явилися бібліотеки-музеї історії села, бібліотеки-музеї, краєзнавчі кутки у книгозбірнях.
Сьогодні краєзнавча робота має комплексний характер і розвивається за такими напрямами, як: інформаційний, освітній, культурно-просвітницький, інтелектуально-дозвільний. Це передбачає:
- багатопланову роботу з первинними та вторинними (повнотекстовими та бібліографічними) краєзнавчими документами;
- вивчення історії, традицій рідного краю та пошук раніше невідомих даних про нього;
- співпрацю з людьми, зацікавленими у відновленні та створенні комплексу знань про край та його жителів.