Українські бібліотеки сьогодні переживають один із найглибших етапів переосмислення своєї ролі. Повномасштабна війна Росії проти України показала: боротьба відбувається не лише на полі бою. Вона точиться і в культурному просторі — у мові, пам’яті, символах, книгах, які формують уявлення про світ.
Тому те, що ще кілька років тому могло виглядати як звичайна інвентаризація книжкового фонду, сьогодні набуло значно ширшого сенсу. Йдеться про деколонізацію бібліотечних фондів — процес перегляду, осмислення та оновлення книжкових колекцій, у яких десятиліттями домінували представники російської культури.
Це не просто вилучення старої літератури. Фактично бібліотеки проводять складну культурну роботу: визначають, які тексти формуватимуть світогляд наступних поколінь, які голоси мають бути почуті, а які наративи більше не повинні визначати наш інтелектуальний простір.
У цьому процесі бібліотека стає не лише сховищем книг, а простором відповідальності за культурну пам’ять та інтелектуальну безпеку суспільства. Для України цей процес має особливе значення. Багато десятиліть бібліотечні фонди формувалися в умовах радянської культурної політики, де українська історія, культура та література часто відсувалися на другий план. Російська ж література ідеологічно позиціонувалася як «центральна» частина культурного канону.
Сьогодні ситуація змінюється. Бібліотеки активно поповнюють фонди українською літературою, сучасними дослідженнями з історії, перекладами світової гуманітаристики, а також книжками про українську культуру, мову та державність. У цьому контексті деколонізація бібліотек — це не про заборони. Це про звільнення простору для власного голосу. Адже кожна полиця у бібліотеці — це не просто місце для книги. Це простір, де формується уявлення про світ, про історію, про себе. І сьогодні українські бібліотеки дедалі впевненіше заповнюють цей простір текстами, які допомагають суспільству краще зрозуміти власну історію, культуру та ідентичність.
Цей процес підтримується і на державному рівні, зокрема через програми оновлення фондів та політику дерусифікації культурного простору, що реалізується Українським інститутом національної пам’яті. Зокрема, Інститут сам видає та поширює літературу про боротьбу за незалежність, Голодомор та сучасну російсько-українську війну для наповнення бібліотечних та освітніх фондів на безоплатній основі.
Національний музей Голодомору-геноциду реалізовував низку проєктів, серед яких Проект «Книги для 100 університетів і бібліотек України», проєкту «Боротьба за свідомість», в межах якого було передано рідкісні книги до 250 бібліотек України.
Основну програму поповнення фондів публічних бібліотек реалізує Український інститут книги, метою якої є прозора закупівля та донесення якісної сучасної української та світової літератури до читачів. Книжок, що не лише мають актуальну тематику, але й сприяють розвитку української мови, інтеграції у світовий літературний та культурний процес. У 2026 році на придбання книжок виділено 200 млн , а бібліотечні фонди оновлюються на 1,5% щороку, що набагато менше ніж того потребує стан бібліотечних фондів українських бібліотек.
Для України цей процес має ще один вимір — вимір інформаційної війни. Російська агресія продемонструвала, наскільки важливою є культурна складова. Бібліотечні фонди, які десятиліттями наповнювалися переважно російською літературою, сьогодні потребують переосмислення.
Ідеться не про механічне вилучення книжок, а про формування нового балансу: коли поряд із класичними творами світової літератури гідне місце займають українські автори, сучасні дослідження з історії України, переклади світової літератури, а також книги, що допомагають осмислити досвід війни та національної ідентичності.
Міністерство культури та інформаційної політики України спільно з Радою з питань розвитку бібліотечної справи, розробили Рекомендації щодо актуалізації бібліотечних фондів у зв’язку зі збройною агресією російської федерації проти України, спрямовані на вилученням пропагандистської російської літератури з українських бібліотечних фондів, щоб замістити її якісною україномовною літературою й книгами українських видавництв.
Деколонізація культурних інституцій — це не лише український досвід. У різних країнах світу бібліотеки вже кілька десятиліть працюють над переосмисленням власних колекцій, намагаючись зробити їх більш справедливими та чутливими до історичних контекстів.
У Канаді деколонізація бібліотек стала частиною ширшого процесу національного примирення з корінними народами. Після роботи Truth and Reconciliation Commission of Canada (Комісія з правди та примирення Канади) у країні розпочалася масштабна переоцінка культурної політики, зокрема й у бібліотечній сфері.
Бібліотеки почали активно змінювати підходи до формування колекцій: збільшувати присутність авторів з корінних народів, переглядати бібліографічні описи, відмовлятися від термінології, що має колоніальний або дискримінаційний характер.
У цьому процесі важливу роль відіграв Комітету правди та примирення Canadian Federation of Library Associations, який розробив рекомендації щодо деколонізації бібліотечних практик і створення більш інклюзивних колекцій. Зокрема, розробив рекомендації щодо покращення досвіду та можливостей для корінних народів та дослідників Канади шляхом деколонізації бібліотек та архівів, а також їхньої практики.
Для країн Балтії питання деколонізації також має глибокий історичний контекст. Після відновлення незалежності Литва, Латвія та Естонія розпочали системну роботу з оновлення культурного простору, і бібліотеки стали важливими учасниками цього процесу.
У багатьох бібліотеках проводилася масштабна ревізія фондів: переглядалися радянські видання, збільшувалася частка національної літератури, активно закуповувалися переклади сучасних європейських авторів.
Особливо показовим є досвід National Library of Latvia, яка після відкриття нової будівлі у Ризі у 2014 році проводила дерадянизацію бібліотек, реалізувала масштабну програму популяризації латвійської культурної спадщини та національної літератури. Бібліотека стала не лише інформаційним центром, а й символом культурної незалежності країни.
Схожі процеси відбувалися і в Естонії, де бібліотеки активно підтримували розвиток естонської мови, національної літератури та локальної історії.
У Польщі деколонізаційні процеси пов’язані насамперед із переосмисленням радянської спадщини та формуванням власного культурного наративу. Бібліотеки відіграли важливу роль у цьому процесі, активно підтримуючи дослідження національної історії та популяризацію польської літератури.
Важливу роль у формуванні нової культурної політики відіграє National Library of Poland, яка реалізує масштабні програми цифровізації, підтримки національного книговидання та популяризації польської культурної спадщини. Зокрема, портал Polona – одна з найсучасніших цифрових бібліотек у Європі. Вони не просто сканують книжки, а створюють якісний контент у вільному доступі (high-res зображення, манускрипти, карти).
Міжнародний досвід показує: деколонізація бібліотек — це довготривалий процес, який потребує не лише рішень на рівні державної політики, а й активної позиції самих бібліотекарів.
Далі буде…