За оцінками ВООЗ, щороку у світі діагностується майже 10 мільйонів нових випадків деменції. Ми поки що не маємо повної публічної статистики про деменцію в Україні. Але за розрахунками Глобального індексу хвороб, у 2019 році в нашій країні жило 651 773 людей із деменцією. До 2050 року їх може стати близько мільйона.
Сприймаймо це не лише як сухі цифри. Це про кожну громаду, про кожну бібліотеку, де є старші люди, які перестають пам’ятати — але не перестають відчувати.
У липні 2024 року ми вже писали на блозі як зробити бібліотеки більш доступними та зручними для людей з деменцією.
Тепер, коли світові приклади стають ближчими, варто поглянути на тему глибше — не як на медичну проблему, а як на гуманну відповідь бібліотечної спільноти.
Отже, читання — це не лише розвага, а фундаментальна відправна точка для підтримки когнітивного резерву, соціального включення, зміцнення зв’язків між людьми.
За оцінками, до 2050 року приблизно 13,8 мільйона американців матимуть хворобу Альцгеймера (найпоширенішу причину деменції). У відповідь на цю зростаючу потребу, громадські ініціативи для людей з деменцією та осіб, які за ними доглядають, стають дедалі поширенішими.
Вважається, що дружня до деменції спільнота – це така, що дозволяє людям з деменцією жити своїм додіагнозним життям якомога довше. Сприяючи гідності та автономії людей з деменцією, ці спільноти створюють умови, за яких люди з деменцією можуть продовжувати користуватися місцевими послугами та зручностями. І бібліотеки можуть зробити свій внесок у побудову спільнот, дружніх до людей з діменцією.
Коли читання стає турботою
Шотландський досвід програми Reading is Caring від Scottish Book Trust — це доказ того, що спільне читання може бути формою підтримки. «Читання — це турбота» — це безкоштовний курс, розроблений та проведений Шотландським книжковим фондом, який допомагає партнерам з догляду за людьми з деменцією опанувати персоналізовані спільні навички та техніки читання. Зустрічі опікунів, родичів, бібліотекарів, які читають разом із людьми, що живуть із деменцією, говорять про те, що існує зв’язок, який не рветься навіть тоді, коли слова забуваються.
У тексті статті «Dementia and why reading matters» (Scottish Book Trust) є просте, але важливе спостереження: читання допомагає людям із деменцією не лише пам’ятати, а й відчувати себе знову собою. Спільне читання відновлює звичні ритуали — чаювання, слухання, обговорення — і через них повертає людину до соціального життя.
Бібліотекарі, які запускають програми спільного читання, розповідають, як учасники починають знову впізнавати один одного, реагувати на знайомі сюжети, згадувати епізоди з минулого. Це не «лікування», це — спілкування, яке має силу повернути людині місце у світі.
Матеріали Programming Librarian від American Library Association (ALA) Public Programs Office нагадують: бібліотека може стати дружньою до людей із деменцією не через гучні проєкти, а через маленькі речі. Через простір, у якому легко орієнтуватися. Через доброзичливий погляд бібліотекаря, який не поспішає, не перебиває, чує. Через програми, де можна просто бути — Memory Café, спільне читання, перегляд фотографій, розмови про минуле.
Такі бібліотеки вже існують у світі. І в них панує дивовижне відчуття — спокій і ніжність до часу. Вони не лікують деменцію, але повертають гідність.
Чому це важливо?
З точки зору бібліотечного фахівця, ця тема має кілька рівнів значущості:
- Читання при деменції — це новий контекст для бібліотечної місії: не лише «доступ до інформації», а «підтримка людини в зміні життєвої ситуації».
- Це підсилює соціальну роль бібліотеки: як інклюзивного громадського простору, де люди не «випадково» зустрічаються, а мають можливість бути, навіть коли змінюються їхні когнітивні навички.
- Це стимулює бібліотеку до інновацій: у колекціях (аудіо, мультимедіа, сенсорні набори), у програмах (спільне читання, memory café), у просторі (дизайн, навігація, підготовка персоналу).
- Це дозволяє бібліотеці показати реальну користь — не просто «є книги», а «можемо допомогти» — і це важливо для залучення фінансування, партнерств, іміджу.
- Це відкриває нову авдиторію: людей старшого віку з деменцією, їхніх опікунів, соціальних працівників — які можуть стати постійними користувачами бібліотеки, партнерами.
- Нарешті, це відповідає принципам «бібліотека як третє місце» — поза домом і поза роботою, місцем зустрічі, підтримки, почуття спільноти.
Як бібліотека може допомогти?
Там, де є світло, зручні стільці, спокійна атмосфера, велика книга з чітким шрифтом — там уже починається простір для гідного спілкування. Тут можна організувати Memory Café, як це описано у статті «Setting Up a Memory Café at Your Library».
Можна облаштувати куточок спогадів, де лежать старі фотографії, журнали, листівки.
Можна створити полицю «книг для пам’яті» — текстів, що пробуджують емоції, пахнуть дитинством чи нагадують про знайомі пейзажі.
Головне — не боятися говорити з людьми з деменцією. Бо вони не зникають. Їхнє «я» залишається у слові, у жесті, у погляді. І саме бібліотека може допомогти це «я» втримати.
Бібліотека має унікальний потенціал створити інклюзивний простір, де люди з деменцією і їх опікуни знайдуть підтримку, спілкування, відчуття приналежності. Читання тут виступає як міст між «раніше читав/ла» і «можу ще тут бути», міст між поколіннями, між пам’яттю і сьогоденням.
Тиха революція людяності
Коли бібліотекар сідає поруч і читає вголос, він не просто виконує професійний обов’язок. Він стає свідком людського життя, яке триває попри все.
Деменція вчить нас нової уваги. І бібліотека — чудове місце, щоб цю увагу практикувати.
Можливо, ми не повернемо всі спогади. Але можемо створити умови, де кожна людина почуватиметься важливою. Де забуття не буде самотнім.
Там, де читають — ще пам’ятають.
Якщо бібліотека відважиться увійти до цієї теми з відкритістю, навчанням і партнерством, вона не просто реагуватиме на деменцію — вона стане агентом змін у тому, як громада підтримує старіння, пам’ять, людську гідність.