- Робота з дітьми-переселенцями: адаптація, підтримка, інтеграція
Після початку повномасштабної війни мільйони українських дітей були змушені залишити свої домівки. Нове місто, нова школа або її відсутність, незнайоме оточення, розірвані соціальні зв’язки — усе це накладає серйозне емоційне навантаження. Для дитини-переселенця особливо важливо знайти місце, де її сприйматимуть не як «тимчасову гостю», а як повноцінного члена громади. І дуже часто таким місцем стає бібліотека.
На перший погляд, емоції дітей, які залишили домівки, схожі на ті, що переживають усі українські діти під час війни: страх, тривога, смуток. Але в дітей-переселенців до цього додаються:
- розрив соціальних зв’язків (втрата друзів, вчителів, знайомого середовища),
- потреба в адаптації до нових правил і просторів,
- часто — почуття провини або «неприйнятності»,
- змішані почуття щодо повернення додому (страх, сум, надія).
Психологи наголошують: дітям, які були змушені переїхати, потрібен не лише час, а й середовище, яке допоможе налагодити нову «опору» — звички, рутину, відчуття приналежності до спільноти.
Публічні бібліотеки в різних куточках України реалізують десятки ініціатив, спрямованих саме на адаптацію дітей-переселенців. У багатьох випадках — це авторські підходи, створені самими бібліотекарями у відповідь на реальні потреби.
Так, Кам’янська бібліотека для дітей бере участь у проєкті благодійного фонду “Янголи Спасіння” (Angels of Salvation), спрямованому на відновлення та адаптацію у складні часи. У межах ініціативи проводяться заняття для подолання освітніх втрат.
Зокрема, для дітей організовано навчальні заняття, English Club, уроки української мови та ментальної арифметики. Також проводяться творчі майстер-класи, що сприяють розвитку креативного мислення та уяви.
У Рівненська обласна бібліотека для ВПО, які вимушені через війну проживати в місті, проводяться щочетвергові зустрічі з психологом БФ «Рокада, щоб допомогти впоратися зі стресом власноруч, та допомогти своїм близьким пережити ці непрості часи, дати раду неконтрольованим емоціям та допомогти психіці на шляху до зцілення. Бібліотекарка рекомендує, що можна прочитати на майбутні вихідні.
У Ковельській дитячій бібліотеці відкрили кімнату арт-терапії. Проект був розроблений з метою допомогти людям адаптуватись та інтегруватись в громаду через творчість та самовираження. Проєкт фінансується Агентством ООН у справах біженців (УВКБ ООН) у рамках грантової програми з підтримки ініціатив переселенців, що впроваджується ГО “КримSOS”.
У кімнаті розміщене обладнання – пісочні столи, воскові планшети, двостороння дошка та різноманітні матеріали для малювання, ліплення та інших видів творчості. Крім того наявне обладнання для підготовки творчих занять та методичні матеріали.
У бібліотеці – філії №24 КЗК «Міська бібліотека для дорослих» Криворізької міської ради Саксаганська Читальня відкрився хаб «SMILE» – простір для розвитку та дозвілля маленьких криворіжців та дітей ВПО.
Це затишний та освітній простір для маленьких відвідувачів де на них чекають різні активності, цікаві наукові експерименти, музичні заняття та ігри, театралізовані ігри та інсценізації , творчі майстер-класи.
Для багатьох дітей-ВПО дуже важливо не втратити зв’язок зі своїм домом. Бібліотеки допомагають їм зберігати відчуття власної ідентичності через: читання українських казок і сучасної літератури; обговорення родинних історій; створення листівок, щоденників, дерев родоводу; участь у традиційних святах, де дітей знайомлять із місцевою культурною спадщиною.
Такі заходи не лише підтримують мову й традиції, а й допомагають дітям зберегти свою самоцінність, навіть у новому середовищі.
- Професійна готовність бібліотек
У центрі всіх перетворень, які пережили публічні бібліотеки під час війни, стоїть людина — бібліотекар. Саме завдяки готовності цих фахівців брати на себе нові виклики, шукати рішення, допомагати іншим — бібліотека змогла стати простором підтримки, надії та емоційного відновлення для дітей.
Але нові завдання потребують нових знань і підтримки. Сьогодні професійна спроможність бібліотек у сфері психологічної допомоги формується не лише через досвід, а й через системне навчання, партнерства з фахівцями та підтримку з боку держави й міжнародних організацій.
До війни бібліотекарі рідко працювали з темами психологічної підтримки, травматичного досвіду чи ментального здоров’я дітей. Але обставини змінили все. Потрібно було навчитися: слухати й чути без осуду; помічати тривожні сигнали у поведінці дитини; створювати безпечну атмосферу в просторі; знати, коли і до кого варто перенаправити дитину або батьків.
Багато хто з бібліотекарів опановував ці навички самостійно — через семінари, вебінари, інструкції партнерських організацій. Але зараз дедалі більше уваги приділяється саме системному навчанню персоналу.
У 2023–2024 роках Міністерство культури та інформаційної політики України спільно з ЮНЕСКО реалізували пілотну програму з розвитку спроможності бібліотек надавати психосоціальну допомогу. Проєкт «Бібліотеки як простір психосоціальної підтримки», спрямований на підвищення обізнаності про психічне здоров’я серед співробітників бібліотек, покращення їхніх навичок самодопомоги і першої психологічної допомоги для підтримки колег та відвідувачів бібліотек. Участь у проєкті взяли 34 бібліотеки із шести пілотних областей: Житомирської, Івано-Франківської, Київської, Львівської, Одеської, Тернопільської. У рамках програми бібліотекарі навчалися технікам першої психологічної допомоги, основам арттерапії та принципам безпечної взаємодії з дітьми.
Бібліотека не повинна і не може повністю замінити роботу фахового психолога. Але вона може стати першим етапом допомоги — тим місцем, де дитину побачать, почують і, якщо потрібно, скерують далі.
У багатьох громадах бібліотеки вже співпрацюють із мобільними бригадами психологів; медичними або освітніми установами; благодійними організаціями (наприклад, «Голоси дітей», Волонтерська спілка «Поруч»), які надають психологів для групової або індивідуальної роботи з дітьми.
Один із найуспішніших прикладів — робота психологічної служби в Національній бібліотеці України для дітей, яка функціонує з 2010 року. Тут фахівці не лише консультують дітей та батьків, а й розробляють методичні рекомендації для інших бібліотек, проводять дослідницьку діяльність і реалізовують корекційні програми для різних вікових груп.
Майбутнє бібліотек як центрів підтримки дітей напряму залежить від того, наскільки професійно вони зможуть відповідати на сучасні виклики. І тут важливе:
- регулярне навчання персоналу;
- доступ до якісних матеріалів і програм;
- чітке розмежування ролей бібліотекаря, соціального працівника та психолога;
- стабільна співпраця з експертами;
- належне фінансування.
- Ефективність, виклики та шляхи розвитку
Бібліотеки України вже понад три роки виконують роботу, яку складно переоцінити. Але щоб вона не залишалася «невидимою працею», дуже важливо вміти її оцінювати: розуміти, які саме дії мають найбільший ефект, чого бракує і як обґрунтувати запит на фінансування чи підтримку. Це не тільки питання звітності, а й шанс довести: бібліотека — не просто культурний центр, а вагомий елемент системи стійкості громади.
Попри успіхи, робота з дітьми в умовах війни супроводжується цілою низкою складнощів:
Недостатня підготовка персоналу
Більшість бібліотекарів не мають спеціальної освіти у сфері дитячої психології чи роботи з травмою. Навіть після короткотривалих тренінгів багатьом бракує впевненості або інструментів для складних ситуацій. Це потребує системної перепідготовки.
Хронічне недофінансування
Бібліотеки мають обмежений доступ до матеріалів для арттерапії, комфортного середовища (тепло, світло, укриття), сучасної літератури, техніки тощо. Часто фахівці купують усе необхідне за власний кошт або спираються на волонтерську допомогу.
Емоційне вигорання
Праця з дітьми, які пережили війну, вимагає не тільки емпатії, а й емоційної витримки. Але й самі бібліотекарі живуть у стані тривалого стресу: тривоги, втрати, евакуації. Вони мають бути сильними для інших — навіть коли самі виснажені. Без системи підтримки це призводить до емоційного вигорання, апатії або відмови від ініціатив.
Відсутність методик оцінки
Бібліотеки не мають інструментів для того, щоб вимірювати ефективність своєї роботи: анкет, форм спостереження, шаблонів для фіксації впливу. Через це їм складно аргументувати потребу в підтримці перед органами влади або донорами.
Попри всі труднощі, бібліотеки не лише утримують свої позиції як простори довіри, а й постійно шукають нові рішення. Переосмислення ролі, самоосвіта, волонтерство, партнерства — все це стає інструментами подолання бар’єрів. Усе частіше українські бібліотекарі звертаються до досвіду колег, рекомендацій міжнародних організацій та власної практики, щоб знайти дієві моделі роботи.
Ось кілька таких рішень, які вже показали себе ефективними.
По‑перше, бібліотеки впроваджують просту систему моніторингу: фотофіксацію до і після занять, фіксацію відвідуваності або візуальні індикатори емоційного стану дітпей. Це дозволяє краще розуміти вплив заходів і, що важливо, аргументовано звітувати перед партнерами та донорами.
По‑друге, бібліотекарі активно залучаються до навчання, беручи участь у тренінгах з психологічної першої допомоги, арттерапевтичних технік тощо.
Ще один підхід — налагодження партнерств із фахівцями: психологами, мобільними бригадами, громадськими ініціативами.
Варто також враховувати державні ресурси. Національна програма з ментального здоров’я «Ти як?», ініційована Офісом Першої леді, містить практичні посібники, які бібліотеки можуть використовувати у своїй роботі з дітьми, батьками та громадами.
Бібліотеки України вже довели свою спроможність бути не лише культурними, а й соціально-психологічними центрами підтримки. У надзвичайно складних умовах вони стали місцем стабільності для дітей, простором адаптації, взаємодії та зцілення. Сьогодні важливо не лише підтримати ці зусилля, а й стратегічно інтегрувати бібліотеки в гуманітарну та освітню політику. Тому що майбутнє — це не тільки відбудовані школи й дороги. Це відновлене дитинство. А бібліотеки вже знають, як його берегти.