Електронні бібліотеки та цифрові колекції в Україні
Розвиток електронних бібліотек в Україні відбувається в умовах, які важко порівняти з досвідом більшості європейських країн. З одного боку, українські бібліотеки поступово інтегруються у світовий цифровий та науково-інформаційний простір, розвивають електронні колекції, інституційні репозитарії, сервіси відкритого доступу та впроваджують принципи відкритої науки. З іншого повномасштабна війна надала цифровізації зовсім іншого значення.
Оцифрування сьогодні є не лише способом зробити документ доступним дистанційно. Для багатьох українських бібліотек воно стало частиною стратегії збереження культурної та документальної спадщини у ситуації, коли фізичні фонди, будівлі, серверне обладнання та інформаційна інфраструктура можуть опинитися під загрозою знищення.
Тому український цифровий бібліотечний простір сьогодні можна розглянути, як розвиток інформаційної інфраструктури, відкритого доступу та інтеграції у світовий простір , а з іншого боку як збереження документальної пам’яті країни в умовах війни.
Національні електронні ресурси: формування цифрової пам’яті України
Особливе місце належить ресурсам національного рівня, які акумулюють значні масиви документальної спадщини та створюють можливості для її представлення у відкритому цифровому просторі.
Одним із таких ресурсів є Електронна бібліотека «Україніка» Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.
Сама НБУВ визначає «Україніку» як національний довідково-інформаційний та документальний ресурс архівних, рукописних і друкованих джерел, створених в Україні або за її межами та пов’язаних з Україною, її історією, культурою, економікою та іншими сферами суспільного розвитку. Концепція ресурсу значно ширша за звичайне зібрання електронних книг: йдеться про формування інтегрованого цифрового середовища документальної пам’яті України.
Серед завдань «Україніки» НБУВ називає забезпечення широкого доступу до документів державно-національного змісту, створення єдиної точки входу для пошуку різнорідних ресурсів, архівування електронних матеріалів, а також збереження рідкісних бібліотечних та архівних фондів у цифровому вигляді.
Поєднання бібліографічної, довідкової та повнотекстової інформації дає можливість використовувати ресурс і як електронну бібліотеку, і як інструмент українознавчих досліджень.
Інший великий національний ресурс – Електронна бібліотека «Культура України», яку розвиває Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого.
Її тематичний простір охоплює культурологію, мистецтво, історію, краєзнавство, літературознавство та інші гуманітарні напрями. На платформі представлені електронні копії книжкових та періодичних видань, цифрові колекції, виставки, а також Зведений каталог оцифрованих видань. Станом на жовтень 2026 року електронна бібліотека містить понад 14,3 тис. документів.
Ресурс не обмежується лише фондами однієї бібліотеки, принцип його розвитку передбачає акумуляцію цифрових матеріалів із різних джерел та їхнє представлення в єдиному ресурсі.
Особливо цінним є і те, що поруч із сучасними виданнями в «Культурі України» представлені історичні матеріали, періодика та видання, що мають значення для дослідження української культури. Таким чином цифрова бібліотека працює одночасно для науковців, фахівців культури, освітян і широкого кола користувачів.
Галузеві цифрові ресурси: спеціалізація як перевага
Поряд із великими національними проєктами важливу роль відіграють спеціалізовані та галузеві бібліотеки. Їхня перевага полягає в тому, що вони можуть глибше працювати з конкретною тематичною сферою та створювати цифрові ресурси, орієнтовані на професійну або дослідницьку аудиторію.
Так, Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського розвиває електронні інформаційні ресурси у сфері педагогіки, освіти, психології та історії педагогічної думки. Її електронний каталог станом на 1 січня 2026 року містив 495 586 бібліографічних записів і забезпечує цілодобовий віддалений доступ до інформації про документи фонду.
Окремі цифрові проєкти бібліотеки присвячені персоналіям української та зарубіжної педагогічної думки, повнотекстовим документам, рідкісним і малодоступним виданням. Наукові напрацювання ДНПБ також пов’язані з розвитком колекцій електронних ресурсів як складової сучасного науково-освітнього середовища.
Інший приклад, Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного, яка спеціалізується на документах із питань архітектури, будівництва та містобудування. Її електронний каталог містить окремі бази даних книжок, періодики, графічних матеріалів і рідкісної книги. Зокрема, у базі графічних матеріалів представлені кресленики, діапозитиви та інші спеціалізовані документи, що мають цінність для вивчення історії архітектури й містобудування.
У сучасних умовах значення подібних галузевих цифрових ресурсів виходить далеко за межі довідкової функції. Документування архітектурної спадщини, історичної забудови, креслень і проєктної документації може набувати додаткової ваги для дослідження, реставрації та післявоєнного відновлення.
Університетські репозитарії: від відкритого доступу до Відкритої науки
Окремий важливий сегмент українського цифрового простору становлять репозитарії університетів.
Саме вони значною мірою змінюють модель поширення наукової інформації. Якщо традиційна бібліотека переважно надавала доступ до вже опублікованого документа, то репозитарій дозволяє університету самостійно накопичувати, зберігати і відкривати результати діяльності своїх дослідників: статті, дисертації, кваліфікаційні роботи, матеріали конференцій, навчальні видання та інші наукові й освітні матеріали.
Одним із відомих прикладів є eKMAIR — Electronic Kyiv-Mohyla Academy Institutional Repository. Репозитарій Національного університету «Києво-Могилянська академія» позиціонується як електронний архів, що накопичує, зберігає та забезпечує довготривалий і надійний доступ до результатів наукової діяльності викладачів, працівників і студентів університету.
Важливим ресурсом є й ELAKPI — електронний архів КПІ ім. Ігоря Сікорського. У стратегічних документах бібліотеки університету він розглядається саме як інструмент розвитку відкритої науки й освіти. Показово, що паралельно бібліотека розвиває оцифрування особливо цінних частин друкованого фонду та власну цифрову бібліотеку.
eSSUIR Сумського державного університету також є прикладом важливого фахового архіву. Він акумулює наукові праці викладачів і співробітників університету, навчальні матеріали та студентські публікації й забезпечує їхню присутність у відкритому цифровому середовищі.
Подібну функцію виконують репозитарії інших українських університетів. Наприклад, електронний архів Національного університету «Львівська політехніка» забезпечує довготривале збереження та відкритий доступ до публікацій, дисертацій, авторефератів, навчальних видань, матеріалів конференцій та інших цифрових ресурсів.
У 2025 році Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника презентувала спільний польсько-український цифровий репозиторій «Спільна спадщина», реалізований у партнерстві з Національним інститутом імені Оссолінських (Оссолінеум) у Вроцлаві.
Цифровий репозиторій «Спільна спадщина» є результатом багаторічної міжінституційної співпраці, започаткованої у 2003 році, та покликаний об’єднати розділені історичними обставинами колекції Львова і Вроцлава у спільному цифровому просторі. Проєкт має важливе значення для збереження культурної спадщини, особливо в умовах війни, та забезпечує відкритий доступ до унікальних матеріалів.
Станом на сьогодні репозиторій налічує понад 5 тисяч оцифрованих об’єктів: рукописів, стародруків, часописів, мап, фотографій, малюнків та архівних документів. Кожен матеріал представлено з повним науковим описом трьома мовами: українською, польською та англійською, із зазначенням місця зберігання оригіналу.
Важливо, що розвиток репозитаріїв безпосередньо пов’язаний із державною політикою відкритої науки.
Локальна історія: цифрові колекції
Показовим прикладом є Цифрова колекція Одеської національної наукової бібліотеки, яка охоплює стародруки до 1800 року, видання ХІХ–ХХ століть, газети, журнали, картографічні матеріали та окремі історичні колекції. Серед представлених категорій: інкунабули, палеотипи, кириличні та глаголичні стародруки, а також краєзнавчі матеріали.
Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника впродовж 2025 року реалізовувала проєкту“Imago Ucrainæ на картах XV–XX століть” за підтримки Український культурний фонд. Метою проєкту є створення цифрової колекції картографічних видань, що відображають історичну та культурну спадщину України, зокрема через карти, атласи та плани населених пунктів, що були видані в період з 1493 до 1992 року.
Проєкт передбачає кілька ключових етапів: оцифрування картографічних документів (наразі розпочато оцифрування карт та атласів, що зберігаються в кабінеті картографії бібліотеки); формування бібліографічної бази даних (створення електронного каталогу картографічних видань, що стане основою для майбутньої цифрової колекції); розроблено комбінований логотип, що стане візуальним символом культурно-мистецьких продуктів, реалізованих у рамках проєкту. Дизайн логотипу створила львівська художниця Леся Квик.
Проєкт “Imago Ucrainæ на картах XV–XX століть” є важливим кроком у збереженні та популяризації картографічної спадщини України, надаючи можливість доступу до унікальних карт та атласів для науковців, студентів, дослідників та широкої аудиторії, сприяючи збереженню національної культурної спадщини.
Не менш важливий рівень формують регіональні бібліотеки. Якщо великі національні електронні бібліотеки створюють цифровий образ країни в цілому, то регіональні цифрові колекції зберігають її локальну пам’ять.
Саме у фондах обласних бібліотек часто зберігаються місцева преса, краєзнавчі видання, фотографії, листівки, карти, видання місцевих друкарень та інші документи, які можуть не мати дублетів у великих національних книгозбірнях. Тому їх оцифрування є важливим не тільки для доступу, а й для збереження унікального регіонального контенту.
Рівненська обласна бібліотека реалізує інформаційно-просвітницький проєкт – регіональну електронну бібліотеку «Історична Волинь» . Проєкт має на меті створення бібліографічної бази даних і бази повнотекстових документів, що висвітлюють багатовікову історію Волині від найдавніших часів до 1939 року.
Проєкт “Історична Волинь” охоплює території Волинської, Рівненської, Житомирської, частини Тернопільської, Хмельницької, Львівської областей, а також частину Білорусі (Брестська область) і Польщі. Структура електронної бібліотеки включає такі розділи: новини, де представлена актуальна інформація про визначні події історії краю, конференції, лекції та інші культурно-політичні заходи; читальна зала, що надає доступ до значних джерел інформації про історію регіону; дослідники Великої Волині, де зібрані матеріали відомих дослідників історії; електронні каталоги і відеотека, що допомагають користувачам знаходити та засвоювати інформацію; фотоколекції, які ілюструють історичний розвиток регіону через фотографії.
Проєкт спрямований на популяризацію краєзнавчих знань, збереження історичної пам’яті та розвиток електронних сервісів у бібліотечній сфері.
Для прикладу, Рівненська обласна бібліотека започаткувала послугу «Краєзнавчий провідник», спрямовану на допомогу користувачам, які цікавляться історією рідного краю, своєї родини, вулиці, будинку чи окремих пам’ятних місць.
Послуга передбачає короткі індивідуальні або сімейні краєзнавчі консультації. Вона стане у пригоді тим, хто хоче дізнатися, де в Рівному жили родичі, дослідити історію свого будинку, з’ясувати, що було на певній вулиці багато років тому, розпізнати місце на старій фотографії, скласти родинне дерево або краще зрозуміти зміст давнього документа.За результатами такої зустрічі користувач зможе отримати своєрідний «краєзнавчий маршрут пошуку» : кілька джерел або напрямів, до яких варто звернутися далі для поглиблення дослідження.
Дніпровські міські публічні бібліотеки за підтримки Український культурний фонд реалізується проєкт DniproNota, спрямований на створення електронної колекції нотних видань, що зберігають голос української музичної спадщини. В рамках цього проєкту бібліотекарі працюють над оцифруванням рідкісних і цінних нотних видань, що часто вже не доступні на ринку чи в електронному форматі. Проєкт передбачає створення електронного каталогу нотних видань, що дозволить забезпечити зручний доступ до музичної спадщини України для музикантів, викладачів, студентів, дослідників і всіх поціновувачів музики.
Публічна бібліотека Томашпільської селищної ради реалізує локальний онлайн проєкт «Мій край, моя родина у старих світлинах», метою якого є оцифрування оригінальних фотознімків для створення дописів, відеороликів у соціальних мережах. Збирають старі фото на яких зображені люди, родини, будівлі та опис цікавих історичних фактів про населені пункти та жителів Томашпільщини.
Такі проєкти мають особливе значення для збереження локальної історії. Вони дозволяють побачити не лише загальнонаціональні процеси, а й історію конкретного міста, регіону, громади через пресу, документи, особисті колекції, фотографії та книжкові пам’ятки.
Фактично регіональна цифрова колекція може виконувати роль електронної пам’яті рідного краю. І саме цей напрям, на мою думку, має великий потенціал для подальшого розвитку українських публічних бібліотек.
Війна і цифрова спадщина: коли оцифрування стає засобом порятунку культурної спадщини
Повномасштабна російська агресія радикально змінила контекст роботи українських бібліотек.
Пошкодження культурної інфраструктури продовжуються. За даними UNESCO, станом на 29 липня 2026 року в Україні було верифіковано пошкодження 545 об’єктів культури, серед яких 22 бібліотеки, 43 музеї, 5 архівів, а також історичні споруди, пам’ятники та археологічні об’єкти. Ці дані стосуються саме об’єктів культурної спадщини, верифікованих UNESCO, і не відображають усіх втрат бібліотечної мережі України. Про реальний стан публічних бібліотек України можна дізнатися в публікації ПБ України в умовах російської збройної агресії: результати ХVІ етапу дослідження.
За таких умов цифрова копія документів і свідчень набуває важливого значення. Якщо раніше її основним призначенням часто був зручний дистанційний доступ, то під час війни вона може стати єдиною збереженою формою інформації про документ або колекцію.
Особливо важливими стають резервне копіювання, розподілене зберігання даних, захист цифрової інфраструктури та створення страхових копій найцінніших матеріалів. Ідеться вже не лише про цифровий сервіс, а про стійкість бібліотеки як інституції пам’яті.
Цю логіку підтримує й сучасна міжнародна допомога Україні. У червні 2026 року UNESCO повідомила про додаткові 2 млн євро від Європейського Союзу для розширення роботи зі збереження документальної спадщини України, зміцнення матеріально-технічної бази архівів і бібліотек, прискорення оцифрування та розширення публічного доступу до інформації.
Так, Одеська національна наукова бібліотека в межах міжнародного проєкту зі збереження єврейської документальної спадщини України отримала сучасний великоформатний сканер BookTEK 5. Його використання має розширити можливості оцифрування стародруків, карт, газет, архівних та інших документів, забезпечити ширший доступ до унікальних матеріалів і сприяти підготовці фахівців у сфері бібліотечної, архівної та реставраційної справи. Проєкт реалізується за фінансової підтримки Європейського Союзу та сприяння ЮНЕСКО.
Український досвід дедалі виразніше демонструє ще одну функцію електронної бібліотеки – цифрове страхування культурної національної пам’яті, а також збереження документів та свідчення сучасного етапу історії.
SUCHO: міжнародна цифрова солідарність
Однією з найпомітніших міжнародних ініціатив, що виникла у відповідь на загрозу українській цифровій спадщині, стала Saving Ukrainian Cultural Heritage Online — SUCHO.
Ініціативу започаткували 1 березня 2022 року. Вже протягом першого тижня до неї приєдналося близько тисячі волонтерів із різних країн: бібліотекарів, архівістів, цифрових гуманітаріїв, програмістів, дослідників та фахівців із культурної спадщини.
Першочерговим завданням стало вебархівування українських культурних ресурсів, оскільки цифрові матеріали, розміщені на серверах українських установ, могли бути втрачені через обстріли, окупацію, відключення електроенергії або пошкодження обладнання.
За даними SUCHO, у першій фазі роботи понад 1500 волонтерів із більш ніж 38 країн зберегли понад 51 ТБ даних із більш ніж 5400 вебсайтів українських культурних установ. Серед заархівованих ресурсів — сайти бібліотек, архівів, музеїв, театрів, монастирів, освітніх і культурних організацій.
Важливо, що SUCHO не обмежилася вебархівуванням. Наступний етап роботи включав передачу українським установам обладнання для оцифрування та навчальні матеріали. За інформацією самої ініціативи, обладнання отримали понад 70 установ культурної спадщини.
Особливо важливою є й філософія проєкту. SUCHO наголошує, що не прагне створити західний архів української культури замість українських інституцій. Збережені дані розглядаються як тимчасово захищені копії, які мають бути повернуті установам-власникам, коли це стане можливим.
Український досвід у цьому випадку показав світові нову форму міжнародної культурної солідарності: цифрове збереження може здійснюватися міжнародною спільнотою ще до того, як фізична загроза документам і установам зникне.
Окремим і надзвичайно важливим напрямом цифрової діяльності українських бібліотек стало документування російсько-української війни. Якщо традиційні цифрові колекції переважно працюють із уже сформованою історико-культурною спадщиною, то в цьому випадку бібліотеки фактично беруть участь у збереженні джерел про події, свідками яких є наше покоління.
Показовим прикладом є «Цифровий архів документів про російсько-українську війну», створений фахівцями Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка. Ресурс став результатом проєкту «Формування цифрового архіву документів (публікацій, фото, відео) про російсько-українську війну», реалізованого бібліотекою за підтримки Українського культурного фонду. УКФ визначає його метою формування та забезпечення доступу до цифрового архіву документів про війну; у межах проєкту було створено базу даних, публічний вебінтерфейс та окрему платформу для учасників архівування.
Передумовою створення ресурсу став ширший проєкт «Архівування документів про війну», започаткований у 2022 році за ініціативи ВГО «Українська бібліотечна асоціація». З липня 2023 року його координацію здійснюють фахівці ХДНБ ім. В. Г. Короленка, а з липня 2024 року проєкт отримав новий етап розвитку за підтримки Українського культурного фонду. Цю історію проєкту документують і фахові публікації працівників бібліотеки.
Основу архіву становлять електронні документи: текстові матеріали, фотографії та відео, відібрані з відкритих джерел. Особливого значення набуває принцип верифікованості: серед джерел використовуються офіційні вебсайти обласних і міських військових адміністрацій, а також вебпредставництва регіональних медіа. На етапі реалізації проєкту у 2024 році до архіву було включено 2300 документів, зібраних упродовж 2022–2024 років.
Матеріали систематизуються за тематичними колекціями, які відображають різні виміри життя країни під час війни: «Державна політика», «Докази російської агресії», «Докази українського спротиву», «Волонтерський рух в Україні», «Міжнародна підтримка», «Культура під час війни». Така структура перетворює ресурс із простого сховища електронних файлів на впорядковану джерельну базу для майбутніх історичних, краєзнавчих, соціологічних та інших досліджень.
Архів продовжує розвиватися. ХДНБ ім. В. Г. Короленка не лише підтримує ресурс, а й залучає до архівування бібліотеки та інших учасників, проводить професійні заходи й представляє методичний досвід проєкту. У програмних матеріалах бібліотеки «Цифровий архів документів про російсько-українську війну» визначений як один із її чинних цифрових проєктів.
Важливість такого ресурсу виходить далеко за межі збереження окремих публікацій. У цифровому середовищі інформація надзвичайно нестабільна: вебсторінки змінюються або зникають, публікації видаляються, сайти можуть припиняти роботу. Тому системне архівування матеріалів про війну є способом зафіксувати цифрові свідчення часу та зберегти пам’ять.
Саме в цьому проявляється одна з нових ролей бібліотеки як інституції пам’яті. Вона не лише зберігає документи минулого, а й бере участь у формуванні документальної спадщини сучасності: відбирає, систематизує, описує та зберігає цифрові свідчення подій, які згодом стануть історичними джерелами.
Для України в умовах війни це має особливе значення. Цифрові архіви допомагають зберігати докази російської агресії, документувати український спротив, діяльність волонтерського руху, міжнародну підтримку, життя культурних інституцій і громад. Таким чином електронна бібліотека та цифровий архів стають не лише інструментами доступу до знань, а й простором збереження пам’яті про війну.
Якщо для багатьох країн це є насамперед питанням технологічного розвитку, то для України він має ще один надзвичайно важливий сенс – збереження документальної пам’яті держави, яка сьогодні виборює право на власну історію, культуру і майбутнє.