Американський досвід свідчить: технологічна трансформація бібліотеки сьогодні полягає вже не стільки в придбанні нової техніки, скільки у формуванні нової системи послуг, компетентностей персоналу та правил роботи у цифровому середовищі. Для України цей напрям набуває особливого значення, адже бібліотеки одночасно працюють в умовах цифровізації державних послуг, інформаційної війни, постійних кіберзагроз, переміщення населення та необхідності підвищення стійкості територіальних громад.
З огляду на досвід американських колег, в українських бібліотеках доцільно впроваджувати або продовжувати розвивати такі напрями:
- Правила використання штучного інтелекту в бібліотеках. На рівні установи або мережі варто затвердити внутрішню політику використання ШІ. Вона має визначати, для яких професійних завдань дозволено застосовувати технологію, яку інформацію заборонено передавати стороннім сервісам, хто відповідає за перевірку результатів і коли користувача слід повідомляти про те, що матеріал створено або опрацьовано за допомогою ШІ. Особливу увагу слід приділити захисту персональних даних читачів, історії їхніх звернень та іншій конфіденційній інформації.
В Україні відсутній єдиний профільний закон, який би комплексно регулював усі сфери використання штучного інтелекту. Наразі маємо: КОНЦЕПЦІЮ розвитку штучного інтелекту в Україні (схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2020 р. № 1556-р); Закон України «Про академічну доброчесність», який на законодавчому рівні врегулював використання ШІ в науці та освіті. Він вимагає повної прозорості (обов’язкового маркування згенерованого контенту), посилань на інструменти та забороняє видавати роботу ШІ за власні дослідження під загрозою санкцій за недоброчесність; урядові та міністерські рекомендації (зокрема напрацювання Міністерства цифрової трансформації: Рекомендації з відповідального використання систем штучного інтелекту для публічного та приватного секторів, Добровільний кодекс поведінки, інструкції для медіа та закладів освіти). Хоча вони мають рекомендаційний характер, їх радять використовувати як орієнтир для створення внутрішніх політик організацій.
2. Системне навчання бібліотекарів із ШІ-грамотності. Йдеться не лише про вміння формувати запити до ChatGPT чи інших сервісів. Бібліотекар повинен розуміти можливості й обмеження генеративного ШІ, вміти перевіряти його відповіді, розпізнавати галюцинації, аналізувати джерела, а також знати основні ризики для авторського права, приватності та інформаційної безпеки.
3. Бібліотеки як центри ШІ- та медіаграмотності населення. До традиційних занять із цифрової грамотності доцільно додати новий напрям — «Як відповідально користуватися штучним інтелектом». Для дітей і молоді це можуть бути воркшопи з розпізнавання згенерованих зображень, дипфейків та маніпулятивного контенту; для дорослих — використання ШІ для навчання й повсякденних завдань; для людей старшого віку — насамперед розпізнавання шахрайських повідомлень, підроблених голосів і відео.
4. Розвиток «Бібліотек речей» відповідно до потреб громади. Для України цей формат має значно ширший соціальний ефект, ніж просто екологічне спільне споживання. Бібліотеки можуть формувати тематичні набори техніки: настільні та навчальні ігри, телескопи, набори робототехніки, інструменти для творчості, вимірювальні прилади, павербанки, проєктори чи обладнання для запису медіафайлів (детальніше див.: Адаменко М. Бібліотека речей — один із чинників об’єднання громади // Бібліотечна планета. – 2020. – № 3). Перелік має визначатися реальними потребами мешканців своєї громади (спочатку опитати громаду, а вже потім формувати фонд).
Важливе уточнення: класична Library of Things, де саме публічна бібліотека видає додому дрилі, побутову техніку, туристичне спорядження, музичні інструменти тощо, в Україні поки що не стала поширеною бібліотечною послугою. Натомість у наших публічних бібліотеках уже працюють її окремі моделі — бібліотеки насіння, видача настільних ігор, обмін речами та соціальні «банки речей» (так, при дитячій бібліотеці-філії №3 ім. О. Столбіна працював банк вживаного одягу «Родинний»; за 2023 рік його послугами разом із бібліотекою скористалися 1632 родини) .
Ще один дуже важливий український прототип — Goethe-Institut у Києві
Хоча це не комунальна публічна бібліотека, його досвід особливо корисний українським бібліотекарям, оскільки тут була створена саме повноцінна «Бібліотека речей» із бібліотечними правилами видачі. У колекції — 15 предметів різних тематичних груп. Серед них телескоп, багатофункціональний Dremel, акумуляторний шурупокрут, туристичний намет, бінокль, набір для фондю та інші речі. Предмет можна було зареєструвати на читацький квиток, забронювати через каталог і взяти максимум на два тижні. Наразі сторінка Goethe-Institut зазначає, що саме ця послуга тимчасово не працює.
- Поєднання «Бібліотеки речей» із ресурсами стійкості громади. В українських реаліях критично важливим є створення спеціальних «наборів стійкості»: мобільних джерел живлення, освітлювального обладнання, портативних радіоприймачів та інформаційних наборів для надзвичайних ситуацій. Порядок використання такого обладнання повинен чітко враховувати вимоги безпеки та відповідальності за майно.
- Використання ШІ для роботи з цифровими колекціями під професійним контролем. Штучний інтелект може допомагати створювати чернеткові описи, ключові слова, тематичні рубрики, анотації та здійснювати розпізнавання текстів. Проте остаточне рішення щодо бібліографічного опису, класифікації й метаданих завжди має залишатися за фахівцем, особливо у роботі з краєзнавчими ресурсами, історичними документами та ін. цінними колекціями.
- Посилення цифровізації локальної культурної спадщини. Йдеться про створення інтерактивних цифрових колекцій: 3D-моделей пам’яток, віртуальних виставок, інтерактивних карт громади та цифрових архівів усної історії. Це має особливе значення для територій, чия культурна спадщина пошкоджена або перебуває під загрозою знищення.
- Впровадження системи вимірювання цифрової спроможності бібліотек. Американський досвід Асоціації публічних бібліотек (PLA) цінний систематичним збиранням даних. Окрім стандартних показників (наявність інтернету та загальнодоступних комп’ютерів), доцільно оцінювати допомогу громадянам із цифровими послугами, охоплення навчаннями з медіа- та ШІ-грамотності, наявність резервного живлення, альтернативних каналів зв’язку та регулярність бекапу даних.
Найбільш цінним у досвіді американських публічних бібліотек є не механічне копіювання технологічних новинок, а зміна самого підходу: бібліотека має перетворювати технологію на суспільно корисний сервіс. ШІ стає інструментом розвитку критичного мислення, кібербезпека — складовою цифрової грамотності, спільне використання речей — підтримкою стійкості громади, а цифрові технології — засобом збереження і доступу до історичної пам’яті.
У цьому контексті публічна бібліотека позиціонується як локальний центр цифрової стійкості громади — безпечний простір, де кожен отримує не лише доступ до інформації та інструментів, а й знання, навички та професійну підтримку, необхідні для життя в дедалі складнішому цифровому середовищі.