Публікація «Лапландська модель співпраці бібліотек та дошкільної освіти у сфері грамотності», присвячена аналізу фінського підходу до розвитку ранньої грамотності дітей. Авторами матеріалу є бібліотекарка-методистка Еліна Раута (Elina Rauta), яка координувала опис моделі, та педагогічна дослідниця Сіркка-Лейла Хейнонен (Sirkka-Leila Heinänen), що відповідала за інтеграцію фінських освітніх підходів у розвитку ранньої грамотності дітей . Модель міжінституційної співпраці представлена у Відкритій бібліотеці освітніх матеріалів (aoe.fi) і пропонує розглядати бібліотеку як активного учасника освітнього процесу, а не лише як додатковий ресурс для задоволення потреб в читанні.
Запропонована авторами модель сформувалася у регіоні Лапландії та ґрунтується на розумінні грамотності як багатовимірного процесу, що охоплює розвиток мовлення, слухання, розповідання історій, роботи з текстами й образами, а також формування інтересу до читання з раннього дитинства. У центрі уваги перебуває дитина та її щоденне освітнє середовище, у якому бібліотека і дошкільний заклад діють узгоджено та доповнюють один одного.
Йдеться не про окремі акції чи разові заходи, а про продуману систему співпраці, у якій бібліотека стає природною частиною повсякденного життя дитини. Тут важливо не «привести дітей у бібліотеку», а зробити так, щоб читання, розповідання історій і робота зі словом були для них живим, захопливим досвідом.
Лапландська модель вибудовується як довготривалий процес, що передбачає спільне планування, узгодження освітніх цілей і використання спільних методичних підходів. Для цього застосовується річний цикл співпраці, у межах якого бібліотечні активності логічно інтегруються у тематичні блоки дошкільної освіти.
У Лапландській моделі бібліотека не виступає як «запрошений експерт». Вона – рівноправний партнер дошкільної освіти. Бібліотекарі добре знають групи, з якими працюють, розуміють вікові особливості дітей і співпрацюють з вихователями на постійній основі.
У публікації описано, як бібліотеки також працюють із батьками: рекомендують книжки для читання вдома, радять, як читати вголос навіть тоді, коли дитина ще не говорить добре, заохочують розповідати сімейні історії, дивитися на ілюстрації, обговорювати побачене. Таким чином грамотність виходить за межі дитячого садка й бібліотеки та стає частиною родинного життя.
Важливим методичним елементом моделі є розвиток усного мовлення та мовленнєвих навичок дітей. Автори особливо наголошують на практиках керованого розповідання історій, коли діти не лише слухають тексти, а й беруть активну участь у їх створенні: придумують персонажів, продовжують сюжети, описують події та працюють з ілюстраціями. Такий підхід сприяє формуванню мовленнєвої впевненості, уяви та здатності до самовираження, що є важливою передумовою подальшого розвитку читацької грамотності. Авторки підкреслюють: для розвитку грамотності не обов’язково рано вчити дитину читати по складах. Значно важливіше, щоб дитина чула живу мову, відчувала радість від історій і не боялася говорити. Саме це й дає Лапландська модель — без тиску, оцінок і формалізму.
У межах Лапландської моделі бібліотека виконує кілька взаємопов’язаних ролей. По-перше, вона виступає як простір, дружній до дитини, де читання поєднується з грою, спілкуванням і творчістю. По-друге, бібліотекарі залучаються до педагогічного процесу як фахівці з читання, дитячої літератури та роботи з текстом. По-третє, бібліотека стає майданчиком для взаємодії з батьками, надаючи їм рекомендації щодо читання вголос, добору книжок і підтримки мовленнєвого розвитку дітей у родинному колі.
Окрему увагу автори приділяють професійній взаємодії між бібліотекарями та педагогами дошкільної освіти. Спільне планування занять, обмін досвідом, використання єдиних методичних інструментів сприяють формуванню спільного бачення розвитку дитини та підвищують якість освітнього процесу загалом. Така співпраця також посилює роль бібліотеки як рівноправного партнера в системі ранньої освіти.
Результати впровадження Лапландської моделі засвідчують зростання інтересу дітей до читання та розповідання історій, покращення мовленнєвих навичок і зміцнення зв’язків між культурними й освітніми інституціями на місцевому рівні. Водночас модель демонструє, що інвестиції у ранню грамотність мають довгостроковий ефект і сприяють формуванню сталої читацької культури.
Для українських публічних бібліотек цей досвід є надзвичайно близьким і зрозумілим. Багато бібліотек уже працюють з дошкільнятами, проводять читання, ігрові заняття, творчі зустрічі. Лапландська модель підказує, як зробити цю роботу більш системною: домовлятися з дитячими садками заздалегідь, планувати спільні теми, бачити бібліотеку не як місце разового візиту, а як постійного партнера.
В українських реаліях – особливо в умовах війни, емоційної втоми та потреби в безпечних просторах для дітей – такі підходи набувають додаткового значення. Читання вголос, розповідання історій, спільна творчість у бібліотеці можуть стати не лише інструментом розвитку грамотності, а й способом підтримки, відновлення та формування відчуття стабільності.
Подібні підходи вже реалізуються й в українських публічних бібліотеках. Так, у Львівській обласній бібліотеці для дітей діє дитячий книжковий клуб для дітей 3–4 років, зустрічі якого поєднують читання вголос, розповідання історій, творчі заняття та сенсорні ігри. Робота з книжкою доповнюється створенням власних персонажів і тактильними вправами, що сприяють розвитку мовлення, уяви та емоційного сприйняття. Такий формат близький до підходів Лапландської моделі, де рання грамотність формується через гру, взаємодію та позитивний досвід спільного читання.
Лапландський досвід показує: навіть без складних ресурсів бібліотека здатна відігравати ключову роль у ранньому розвитку дитини — якщо поруч є партнерство, довіра й бажання працювати разом.
Цей досід важливий не лише як приклад успішної міжнародної практики, а й як джерело конкретних ідей, які можна адаптувати до щоденної роботи публічних бібліотек України. Наведені нижче пропозиції не потребують значних ресурсів чи складних організаційних змін, однак можуть стати основою для вибудовування системної співпраці бібліотек із закладами дошкільної освіти на рівні громади.
Ідеї для бібліотек України: як використати Лапландський досвід на практиці
- Домовитися про співпрацю «на рік», а не на один захід
Замість разових візитів варто запропонувати закладу дошкільної освіти просту форму регулярної взаємодії: кілька спільних зустрічей протягом року, прив’язаних до сезонів або тем (осінь, родина, природа, казки народів світу тощо). Навіть 4–6 зустрічей на рік уже створюють відчуття системності й очікування у дітей. - Зробити ставку на розповідання, а не «навчання читати»
Лапландська модель показує: для дошкільнят важливіше говорити, слухати й фантазувати, ніж рано читати самостійно. В українських бібліотеках це можуть бути заняття з вигадування історій за картинками, предметами з «чарівної коробки», ілюстраціями з книжок або навіть знайомими дітям побутовими речами. - Читати вголос повільно й із розмовою
Читання вголос можна перетворити на діалог: зупинятися, ставити прості запитання, дозволяти дітям ділитися думками, не боятися «неправильних» відповідей. Такий формат особливо цінний для дітей, яким складно зосереджуватися або говорити про свої емоції. - Використовувати бібліотеку як безпечний і спокійний простір
Для багатьох українських дітей бібліотека може стати місцем тиші, передбачуваності та підтримки. Заняття з історіями, читанням і творчістю добре поєднувати з ритуалами: одна й та сама пісенька на початку, знайома книжка, повторювані дії. Це створює відчуття стабільності. - Працювати з батьками
Досвід Лапландії показує, що батькам достатньо простих підказок: «читайте разом», «дивіться на картинки», «питайте дитину про її думки». Українські бібліотеки можуть пропонувати короткі списки книжок, ідеї для сімейного читання або неформальні зустрічі з батьками без лекційного формату.
- Планувати разом із вихователями
Навіть коротка розмова з педагогами перед початком співпраці допоможе зробити заняття більш доречними. Вихователі підкажуть, чим живе група, які теми актуальні, на що діти реагують найкраще. Це дає бібліотекарю впевненість і відчуття партнерства. - Фіксувати маленькі успіхи
Не обов’язково вимірювати результати цифрами. Важливо помічати зміни: дитина почала більше говорити, із задоволенням слухає історії, просить узяти книжку додому. Такі спостереження можна обговорювати з педагогами й батьками — це мотивує продовжувати співпрацю.