Вже давно на часі вивчення інформаційних потреб військовослужбовців, ветеранів російсько-української війни, скажете ви? Маємо знати які потреби мають захисники і захисниці в літературі, а також яка роль бібліотек у забезпеченні даних потреб — переконані у професійній спільноті.
Тож нам потрібно мати план дослідження. Також важливо мати ресурси та команду, щоб втілити цю ідею в реальність; здатність аналізувати отримані дані та розробляти пропозиції (рекомендації) за результатами соціологічного дослідження.
Пропонуємо розібратися у питаннях: чому важливо вивчати практики читання військових, що може зробити бібліотека для задоволення потреб та як бібліотекарі можуть використати отримані дані досліджень.
На перше питання сформулюємо гіпотезу так: книжка для військового — це спосіб тримати психіку в рівновазі, знайти слова для власного досвіду, доторкнутися до іншої реальності, коли твоє щоденне буття — фронт чи реабілітація. Читання допомагає зняти стрес, відновити відчуття контролю, підтримати віру в себе.
Отже, військові теж читають. Інколи усвідомлено, як спосіб зібрати себе докупи, інколи випадково — натрапивши на книжку, наприклад, у госпіталі. Але кожне читання — не просто споживання тексту. Саме тому нам потрібно не домислювати, чим живе читач у пікселі, а запитати, поспостерігати, зібрати т. зв. живу, достовірну інформацію.
Прикладом такого підходу є робота Хмельницької ОУНБ, яка провела анкетування ветеранів, військовослужбовців та волонтерів. Запитання були прості — про звички читання, про мотивацію, про жанрові вподобання. Підсумки за матеріалами обласного дослідження оприлюднено на сайті обласної бібліотеки за посиланням ТУТ.
Дані про практики читання — це не суха статистика, а орієнтир для роботи: ця інформація дає змогу не «вигадувати з нуля», а діяти обґрунтовано.
Якщо дослідження показує, що військові віддають перевагу аудіокнижкам — варто інвестувати в підписки чи навчати користуванню застосунками. Якщо з’ясовується, що найбільше читають спогади побратимів, — бібліотекар може організувати презентації таких книжок, запросити їхніх авторів. А коли видно, що популярна коротка поезія, тоді логічно проводити камерні голосні читання в бібліотеці.
Тож ще раз про роль бібліотек
За Міжнародним маніфестом IFLA/ЮНЕСКО місія публічної бібліотеки полягає в забезпеченні вільного й необмеженого доступу до знань, інформації й культурної самореалізації для всіх членів громади — незалежно від віку, статі, соціального статусу чи життєвих обставин. А військові, ветерани та їхні родини і є частиною цієї громади.
Читання військових — це про нові запити, нову чутливість, нову відповідальність бібліотек.
Чому це важливо?
Психологічна підтримка. Читання несе в собі можливість «відволіктися», віднайти внутрішній ресурс, гармонізувати емоції.
Розвиток критичного мислення і доступ до інформації. Військові, як і всі громадяни, мають право на достовірну інформацію, на здатність аналізувати джерела. Бібліотека може навчити перевіряти факти, розуміти контекст, відрізняти пропаганду від правди.
Комунікаційна складова. Читання об’єднує — групові читання, обговорення книг, іноді й дистанційно. Це спосіб гуртування спільноти, навіть коли люди далеко одне від одного.
Культурна безпека та ідентичність. Через літературу, історію, українську мову — військові зберігають свою ідентичність, культуру, спадщину. Це має значення для морального духу і довіри в тих, хто захищає.
Підтримка читацьких практик військових — це не формальна бібліотечна послуга. Це процес співдії. Бібліотекарі не лікують — вони разом із військовослужбовцями шукають формат співіснування після досвіду, який нас усіх змінив.
Час, у який ми живемо, вимагає не лише рішень, а й розуміння. А розуміння народжується з уваги до досвіду. Досвід читання військових — один із таких, і його не можна оминати.
Бібліотека, яка запитує: «А що ви читали на передовій?» — це вже інша бібліотека. Та, що не боїться змінювати себе разом із суспільством.