Важко не захоплюватися бібліотеками, які, попри непрості реалії сьогодення, знаходять нові шляхи для розвитку.
Одним із надійних партнерів у цьому залишається Український культурний фонд — інституція, що допомагає бібліотекам втілювати інноваційні ідеї та зберігати національну культурну спадщину.
DniproNota — проєкт Дніпровських міських публічних бібліотек, який у 2025 році отримав підтримку УКФ. Його мета — створення електронної колекції нот, у яких звучить голос минулих епох.
У фондах — справжні раритети, видані ще до 1950 року, що формували музичний світ України. Їх уже не знайти ані в книгарнях, ані в мережі.
Бібліотекарі працюють із цими виданнями майже як ювеліри: старі, крихкі, пожовклі сторінки обережно скануються на спеціальному обладнанні, кожен запис перевіряється вручну, проходить каталогізацію та кілька етапів контролю.
DniproNota турбується не тільки про збереження документів, а й про збереження національної ідентичності. Завдяки підтримці Українського культурного фонду ці скарби стануть ближчими до всіх, кому важлива національна спадщина.
Інший проєкт, що також реалізується за підтримки УКФ, — «Imago Ucrainæ на картах XV–XX століть» від Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника. Його завдання — створення цифрової колекції картографічних видань, виданих від 1493 до 1992 року: карт, атласів, планів міст і сіл.
Проєкт передбачає оцифрування документів, створення електронного каталогу, який стане основою майбутньої колекції, а також власну візуальну айдентику — логотип, розроблений львівською художницею Лесею Квик.
У підсумку науковці, студенти, дослідники та всі охочі зможуть отримати доступ до унікальних матеріалів, що відображають історичну та культурну спадщину України.
Ця робота має особливу цінність, якщо згадати, що за радянських часів в Україні не існувало власного «Картографічного літопису». Державні бібліографічні покажчики — «Літопис книг», «Літопис журнальних статей», «Літопис газетних статей» чи «Літопис рецензій» — виходили, але карти фіксувала лише Книжкова палата СРСР.
Щорічний «Картографічний літопис» реєстрував усі карти та атласи, видані в СРСР, однак знайти в ньому карти українських земель XIV–XVII століть (наприклад, знамениту «Генеральну карту України» Гійома Боплана 1648 року) було майже неможливо. Їхня інтерпретація з’являлася лише в радянських підручниках з історії — з відповідними ідеологічними коментарями.
Сьогодні стає очевидно, чому так обмежували доступ до оригінальних джерел. Наслідки цього — численні міфи, які й досі поширює російська пропаганда, включно з хибними твердженнями, що Україну «створив Ленін».
Саме тому сучасні бібліотечні проєкти з оцифрування нотної та картографічної спадщини — не просто культурна робота. Це внесок у правду про нашу історію і зміцнення національної пам’яті.